Розділ 16

Картнер зайшов до своєї кімнати, зняв верхній одяг і поглянув на навколишнє. Будинок був наповнений атмосферою затишку й тепла, якого він не відчував вже давно. Ялинка на сходах, святкові прикраси, світло гірлянд — усе це створювало відчуття спокою. Навіть цей маленький куточок став частиною чогось більшого, ніж просто дім.

Підійшовши до ванної, він прийняв душ, дозволивши воді змити з себе втому та напругу. Усе, що сталося сьогодні, здавалося, потихеньку відступало, залишаючи місце для якоїсь нової, незрозумілої легкості. Картнер витер волосся рушником і, знявши свої робочі речі, одягнув піжаму, яка здавалася майже невагомою. Після всього, що сталося, цей момент відпочинку був для нього як ковток свіжого повітря.

Він ліг на ліжко, ще деякий час залишаючи думки про Роуз, які знову спливали в голові. Але сьогодні він вирішив не тримати їх у собі. Він зробив глибокий вдих і, зручно влаштувавшись на подушках, закрив очі.

Незабаром, спокійна тиша будинку, святковий настрій і звуки ночі змусили його заснути. Сновидіння прийшли тихо, без поспіху, а Картнер занурився у відпочинок, залишаючи всі свої думки і переживання за порогом цього часу.

Роуз прокинулася рано, відчуваючи себе несподівано відпочилою. Канікули в університеті почалися, і це було чудовою нагодою для того, щоб трохи заспокоїтися після напружених днів. Вона встала з ліжка, почистила зуби, а потім переодягнулася в зручний одяг, готова до нового дня.

Коли вона спустилася вниз, будинок був ще тихим, всі ще спали. Це дозволило Роуз відчути себе вільною для того, щоб створити атмосферу затишку та тепла. Вона увімкнула тиху музику, яка не порушувала тиші, а швидше доповнювала її, і приступила до приготування сніданку.

Спочатку вона почала смажити панкейки — багато, м’яких і пухких, з ароматом ванілі. Потім, на плиті, почала смажити картоплю — золотаву і хрустку, злегка підсмажену з цибулею. Курячі гомілки підсмажувалися на іншій сковорідці, випускаючи смачний запах. Роуз додала салат із свіжих овочів, нарізала фрукти, щоб додати сніданку кольору та свіжості. Всі ці запахи наповнили кухню, створюючи відчуття тепла та затишку.

Кожен рух був спокійним і розміреним, і Роуз насолоджувалася моментом. Вона відчувала, що сьогоднішній день буде особливим.

Джонсон прийшов до будинку з букетом білих тюльпанів у руках. Відразу ж, помітивши Роуз на кухні, він усміхнувся і злегка підняв квіти.

— Це вам, місіс Рейд, — сказав він, не приховуючи своєї доброзичливості.

Роуз здивовано поглянула на нього, з усмішкою на вустах, розуміючи, що Джонсон вгадав її уподобання.

— О, це дуже мило з вашого боку, дякую, — сказала вона, приймаючи букет. Вона поклала його в вазу, яка стояла на столі, і поставила вазу на видне місце, щоб квіти дарували радість у кімнаті.

Джонсон, ніби вивідав, що сьогодні Роуз перебуває в хорошому настрої, вирішив не турбувати її зайвими питаннями про роботу чи інші справи. Він сів на диван, спостерігаючи за її рухами, та не поспішав розпочинати розмову.

— Картнер, напевно, ще спить, — сказала Роуз, зауваживши його погляд на порожній кімнаті. — Але він точно прокинеться трохи пізніше.

Вони обидва сіли в тиші, і атмосфера була спокійною, без поспіху. Роуз відчула, як після гарного сніданку і квітів, вона могла нарешті розслабитися.

Джонсон, помітивши, як Роуз продовжує готувати на кухні, зацікавлено запитав:

— А що ви готуєте? Все пахне так смачно.

Роуз усміхнулася, повернувшись до нього.

— О, я просто готую сніданок. Панкейкі, картоплю смажу, курячі гомілки, ще зробила салатик і нарізала фрукти, — відповіла вона, продовжуючи нарізати овочі. — Мені подобається починати день з чогось смачного.

— Виглядає дуже смачно, — сказав Джонсон, кидаючи погляд на сковорідку, де смажилась картопля. — Може, я допоможу чимось?

Роуз, на мить задумавшись, посміхнулася:

— Можете поставити чашки і зробити каву, якщо не проти. Я скоро все подам.

Джонсон погодився і підвівся з дивана, йдучи до кухонної шафки, щоб дістати чашки і каву. Роуз продовжувала займатися своїми справами, а атмосфера в кімнаті ставала ще більш затишною, з легким запахом смачних страв і кави.

Картнер, вийшовши з кімнати, помітив Джонсона, який крутився біля Роуз, уважно спостерігаючи за її діями на кухні. Його погляд став більш пильним, і хоча він намагався залишити вигляд спокійного, внутрішньо відчував певне напруження від того, як близько Джонсон був до Роуз.

Роуз, не звертаючи уваги на напругу між чоловіками, поставила кожному тарілку з їжею, а потім почала сипати картоплю. Всі сіли за стіл, і Роуз побажала всім смачного.

Телефон на столі несподівано задзвонив. Роуз, вибачаючись, підняла трубку.

— Ало? — сказала вона, коли почула голос Аманди.

— Привіт! Не хочеш сьогодні кудись поїхати? — запитала Аманда.

Роуз, зацікавлена, подивилася на своїх супутників.

— Куди ти хочеш поїхати? — запитала вона.

Чоловіки на мить насторожилися, уважно спостерігаючи за її реакцією.

— Ну, не знаю... Можливо, на якийсь хорор-квест, — сказала Аманда, і Роуз, після короткої паузи, відповіла:

— Я навіть і не знаю.

— Я пригощаю піцою, — додала Аманда, змушуючи Роуз посміхнутися.

— Тоді добре, чекай мене о 11, — відповіла Роуз. — Давай, цілую, бувай!

Роуз повернулася до столу, продовжуючи їсти, її думки вже були частково зайняті майбутньою зустріччю з Амандою. Але обидва чоловіки продовжували сидіти поруч, мовчки спостерігаючи за її кожним рухом.

Джонсон, помітивши, як Роуз вже планує свій день, порушив тишу:

— Ти кудись їдеш? Можливо, я тебе підкину, — запропонував він, усміхаючись.

Роуз, не піднявши голови від їжі, відповіла:

— Ні, не потрібно, я сама зможу доїхати, — сказала вона, а потім зробила паузу, мовляв, нагадуючи їм про їхні зобов'язання. — А ви, хлопчики, коли я повернуся, надайте мені відомості про вбивство, яке сталося вчора. І ніяких "ні" чи "але".

Вона поглянула на них обох, а потім додала, з гумором, але й з певною серйозністю:

— І ще... нарешті, поладьте один з одним.

Джонсон і Картнер, не очікуючи такої прямої заяви, обмінялися поглядами, але на обличчях обох відразу з’явилася якась внутрішня напруга, та вони не стали заперечувати.