Розділ 15

Роуз прокинулася від м’якого світла, яке лилося через вікно. Відчувши легке головокружіння, вона повільно підвелася і поглянула на годинник. Виявилося, що вона спала довше, ніж зазвичай, але не могла позбутися думок, які не відпускали її ще з учорашнього вечора. Перш ніж встати, вона взяла свій телефон, щоб поставити його на зарядку — він був майже розряджений.

Поклавши телефон на тумбочку, Роуз потягнулася і встала з ліжка. Вона відчула легку незручність від своїх думок і, щоб відволіктися, вирушила до ванної кімнати. Чистячи зуби, вона відчула, як швидко знову приходить ясність у її розум, і нарешті змогла подумати про те, що чекає її сьогодні. Їй треба було повернутися до роботи, але між усім цим хаосом і турботами вона не могла забути те, що відбулося нещодавно.

Після того, як вона завершила ранкові процедури, Роуз вийшла з ванної кімнати і попрямувала на кухню. Вона була здивована, коли побачила, що на столі вже був сніданок, акуратно розкладений для двох. Містер Картнер стояв поруч, виглядаючи зосередженим, але його погляд був добрим і спокійним.

— Добрий ранок, — сказала вона, не змогла не посміхнутися, дивлячись на те, як сніданок був приготовлений з увагою до кожної деталі.

— Добрий ранок, — відповів він, коротко кивнувши. — Сніданок готовий. Сподіваюся, ти добре виспалась?

Роуз кивнула, сідаючи за стіл. Вона відчула певне тепло і затишок у цьому ранковому ритуалі. Хоч і було важко залишити свої тривожні думки позаду, сніданок із містером Картнером був тим моментом, який нагадував їй, що, попри все, вона не самотня.

Містер Картнер сидів навпроти Роуз, ковтаючи свій ковток кави, але його погляд був зосереджений на ній. Він вважав, що цей момент був ідеальний, щоб поговорити про те, що тривожило його останні кілька годин. Він відкрив рот, щоб щось сказати, але не зміг відразу знайти слів.

— Як ти почуваєшся? — запитав він, трохи нервуючись. — Після всього, що сталося...

Роуз подивилася на нього і не могла не відчути, що щось важливе йде за його питанням. Але її увагу відволікло те, як він виглядав — настільки уважний і турботливий, що вона відчула, як щось змінюється у її ставленні до нього.

— Я в порядку, — відповіла вона, хоч її очі все ж залишалися зосередженими на його обличчі. — Просто багато думок в голові. Але це не впливає на мою роботу.

Містер Картнер коротко кивнув, ніби задоволений її відповіддю, і знову виглядав, як би намагаючись знайти правильні слова.

— Я... Я думав про те, що сталося вчора. І про те, що між нами відбувається... — почав він, але його слова перервав різкий дзвінок телефону. Картнер схопив його і подивився на екран, де висвітилося ім'я Джонсона. Його обличчя відразу змінилося, вираз став серйозним і зосередженим.

— Що сталося? — запитав він, піднімаючи слухавку.

— Картнер, — сказав Джонсон через слухавку, голос звучав глухо і тривожно. — Ми знайшли два тіла. Це вже не просто випадкові вбивства. Ти мусиш приїхати на місце події.

Містер Картнер, почувши це, різко поклав телефон на стіл і поглянув на Роуз. Його очі були повні рішучості, і він говорив з твердим тоном:

— Цього разу ти залишаєшся вдома. Ніяких поїздок. Це серйозно.

Роуз, хоч і хотіла б бути там і допомогти, відчула, що у її голосі не було місця для заперечень. Вона кивнула і, не кажучи нічого, просто опустила погляд, розуміючи, що вона мусить слухатися. Містер Картнер взяв свою сумку і, не дивлячись на неї, пішов до дверей, не залишаючи місця для подальших запитань.

— Добре, — відповіла вона тихо, і коли він вийшов, вона залишилася на кухні одна, замислюючись про те, що має статися далі.

Роуз піднялася на гору, щоб забрати свій телефон з зарядки, і як тільки вона підняла його, погляд знову зупинився на екрану, але вона швидко вимкнула його, не бажаючи витрачати більше часу на думки. Сьогодні був останній день осені, і це змусило її задуматися про наближення зимових свят. Вона відчула потребу в зміні атмосфери навколо себе, адже в останні дні її життя було сповнене тривог і хвилювань.

З якимось дивним бажанням вона вирішила прикрасити будинок до Нового року, створити хоч маленький острівець святкового настрою серед темних думок. Вона пройшлася по дому, уявляючи, як виглядатиме ялинка в кутку вітальні, з блискучими гірляндами та яскравими іграшками. Уявила, як буде пахнути хвоєю в кімнаті і як тепло світітиме від вогнів.

Тому вона вирішила зробити все якнайшвидше і викликала таксі. Поїхавши в найближчий магазин, Роуз вибрала величезну ялинку — таку, яку вона завжди хотіла поставити вдома, і кілька коробок із гірляндами. Вона зібрала різноманітні прикраси: яскраві кульки, ланцюжки з блискітками, невеликі фігурки оленів і сніжинок. Крім того, Роуз купила подарунковий новорічний папір, щоб пізніше загорнути коробки і зробити вигляд, що там подарунки. Вона навіть зупинилася біля полки з різними маленькими коробочками, вирішивши, що в майбутньому вони можуть стати чудовим доповненням до святкової атмосфери.

Це були звичайні справи, але для Роуз вони стали чимось більшим. Вона відчула, що цей акт прикрашання дому дасть їй тимчасову відраду, дозволить на хвилину забути про те, що відбувається навколо, і створить відчуття нормальності. Вона вирушила додому з усіма покупками, готова почати оформлення свого простору в новому святковому стилі.

Опинившись вдома з ялинкою, Роуз вирушила до вітальні, де її вже чекала величезна хвоя, яку привезли разом із коробками з прикрасами. Ялинка була високою, її гілки щедро розправлялися в різні боки, і Роуз вже могла уявити, як вона буде виглядати, коли буде повністю прикрашена. Після того, як вантажники залишили ялинку на місці, Роуз подякувала їм, і вони пішли, залишивши її наодинці з деревом.

Вона вимкнула телефон, щоб зосередитися на своїй справі, і ввімкнула улюблену новорічну музику, щоб створити атмосферу. Мелодії свята заповнили кімнату, і Роуз почала з ентузіазмом прикрашати ялинку. Вона акуратно вішала блискучі кулі, кожну гілку вкриваючи різнобарвними гірляндами, аж поки ялинка не засяяла яскравими вогниками, які освітлювали всю кімнату. Потім вона обмотала гірляндами поручні сходів, створюючи святковий настрій не тільки внизу, а й на всіх рівнях дому.

Роуз почала пакувати подарунки, загортаючи їх у новорічний папір, додаючи маленькі банти та листівки. Це було її особливим ритуалом — створювати ілюзію свята, навіть якщо в реальності все було далеко не так ідеально.

Задоволена результатом, Роуз вирушила на кухню. Вона вирішила напекти печиво — ароматне, зі спеціями, що наповнювали будинок. Паралельно з печивом, вона приготувала пиріг, а потім ще й супчик, щоб було що їсти після довгого дня. Кожен рух на кухні давав їй відчуття заспокоєння, як наче вона контролювала хоча б щось у цьому хаосі, що відбувався навколо.

Коли все було готово, вона сиділа за столом, намагаючись насолодитися ароматами дому, дивлячись на ялинку, і намагаючись забути все, що трапилося останнім часом.