Розділ 8

Роуз і Картнер повернулися на місце, де поліція все ще оглядала територію. Інспектор Гарріс, який координував розслідування, підняв голову, помітивши їх.

— Що у вас? — запитав він, спираючись на машину.

Картнер дістав пакет із тканиною і показав інспектору.

— Ми знайшли це неподалік. Схоже, що тканина могла залишитися від одягу підозрюваного. До того ж, там є сліди, які ведуть у ліс.

Гарріс уважно розглянув доказ і кивнув.

— Добре, ми оглянемо місце детальніше. Але чому ви взагалі туди пішли?

Роуз, не розгубившись, швидко відповіла:
— На одному з фото я помітила щось підозріле. Ми вирішили перевірити.

Інспектор трохи здивовано підняв брову.
— Гостре око, міс Рейд. Тільки не забувайте, що такі дії краще узгоджувати з поліцією.

— Це не повториться, — ввічливо відповіла Роуз, але в її голосі було помітно, що вона не шкодує про свої дії.

— Гаразд, — сказав Гарріс, махнувши рукою двом офіцерам, щоб ті вирушили до лісу для огляду. — Подивимося, що ще там можна знайти.

Картнер підійшов до Роуз ближче і тихо сказав:
— Ми ризикуєм, діючи самостійно, але вчинили правильно. Це може бути вирішальним доказом.

Роуз вдячно кивнула, хоча в душі все ще відчувала легке занепокоєння через інспектора. Їй не подобалося, коли хтось ставив під сумнів її дії, навіть якщо це була правда.

Поліцейські повернулися через кілька хвилин, підтвердивши, що сліди, які вони знайшли, дійсно ведуть далі в ліс. Гарріс вирішив розгорнути масштабніший пошук наступного дня, а на цей момент завершити огляд місця.

Коли вони сідали в машину, Роуз не могла позбутися думок про знайдену тканину. Вона знала, що це лише початок, але тепер у них був новий напрямок для розслідування.

— Що тепер? — запитала вона у Картнера, коли вони рушили з місця.

— Ми чекаємо результатів аналізу тканини, — відповів він, — але я також хочу поговорити з Гаррісом про те, щоб перевірити всі магазини та швейні майстерні в місті. Якщо цей матеріал унікальний, ми можемо звузити коло підозрюваних.

Роуз лише мовчки кивнула, дивлячись на дорогу попереду. Вона знала, що їхня робота лише починається.

Вони повернулися до лабораторії, де їх уже чекали результати огляду тканини. Лаборантка Джулія, яка завжди працювала з увагою до деталей, підійшла до них із документами.

— Ви вчасно, — сказала вона, передаючи їм файл. — Ми проаналізували зразок. Матеріал – це шерсть з домішками синтетичних волокон. Судячи з текстури та швів, це частина пальто. Такі моделі продаються у двох магазинах міста.

— Це звужує наші пошуки, — сказав Картнер, переглядаючи документи. — Ще щось вдалося знайти?

— Так, — продовжила Джулія. — Ми виявили крихітні плями фарби на тканині. Судячи з аналізу, це лак для деревини, який використовують у реставраційних майстернях.

Роуз зацікавлено нахилилася над паперами.
— Отже, підозрюваний може бути пов'язаний із деревообробкою чи меблярством?

Джулія кивнула.
— Можливо. Ми передамо цю інформацію поліції для подальшого розслідування.

— Чудова робота, Джулія, — похвалив її Картнер, і вони з Роуз попрямували до кабінету, щоб обговорити наступні кроки.

У кабінеті Картнер відчинив вікно, впускаючи прохолодне повітря, і повернувся до Роуз.
— Ми маємо два напрямки. Спочатку дізнаємося, хто купував такі пальта в місті. Потім перевіримо всі реставраційні майстерні. Але нам потрібно діяти швидко.

Роуз задумливо зупинилася біля дошки, де вже були розміщені фотографії жертв та нові нотатки.
— Якщо ми знайдемо когось, хто пов'язаний і з пальтом, і з деревиною, це може стати проривом.

Картнер задумливо подивився на неї.
— Ви впевнені, що готові до цього? Можливо, підозрюваний вже знає, що ми близько підібралися.

Роуз подивилася на нього з рішучістю в очах.
— Ми не можемо зупинитися. Це може бути єдиний шанс зупинити його.

Картнер кивнув.
— Добре. Почнемо з магазинів. Я зателефоную Гаррісу, щоб він надав нам список клієнтів, а ви перевірте, які майстерні працюють із таким лаком.

Роуз схопила телефон і одразу почала шукати потрібну інформацію. Її серце билося швидше. Вона знала, що часу у них небагато.

День був у розпалі, коли Роуз і Картнер, отримавши необхідні списки, вирушили на пошуки. Вони вирішили почати з магазинів, які продавали пальта потрібної моделі.

Перший магазин розташовувався у центральному районі міста. Усередині приміщення було затишно, вітав запах нової тканини й дерев’яних меблів. Продавець, жінка середніх років, посміхнулася їм, коли вони зайшли.

— Чим можу допомогти? — запитала вона.

Картнер показав їй фотографію пальта.
— Ми шукаємо інформацію про цю модель. Ви її продавали?

Жінка поглянула на знімок і кивнула.
— Так, це наша колекція з минулого сезону. Ми продали кілька таких пальт, але точну кількість треба подивитися в системі.

— Було б чудово, якщо б ви могли це зробити, — відповіла Роуз, намагаючись не показувати хвилювання.

Продавець зникла в підсобці, а через кілька хвилин повернулася з роздруківкою.
— Ось. Ми продали шість таких пальт. Є імена покупців.

Картнер швидко пробіг очима список. Два імені одразу привернули увагу: один із покупців працював у реставраційній майстерні, яка займалася лакуванням меблів.

— Дякуємо за допомогу, — сказав Картнер, ховаючи папір у папку.

Вийшовши з магазину, Роуз запитала:
— Як гадаєте, це може бути наш підозрюваний?

Картнер замислено подивився на список.
— Це гарна зачіпка. Ми вирушимо до майстерні.

Дорогою до майстерні напруга між ними наростала. Роуз нервово гралася зі своїм браслетом, перебираючи в голові всі можливі сценарії.

Майстерня виявилася невеликою, з вивіскою, що вже трохи облізла. У приміщенні стояв сильний запах лаку й деревини. Їх зустрів чоловік середнього віку з грубими руками, які явно звикли до фізичної роботи.

— Доброго дня. Чим можу допомогти? — запитав він, витираючи руки рушником.

Картнер показав посвідчення.
— Ми розслідуємо серію злочинів і маємо кілька запитань. Ви працюєте з таким лаком? — Він показав зразок фарби.

Чоловік кивнув.
— Так, це наш звичайний матеріал. А в чому справа?

Роуз уважно оглядала майстерню, намагаючись знайти хоч якийсь доказ. Її увагу привернув кут із кількома пальтами, що висіли на гачках. Одне з них здалося їй знайомим.

— Це пальто ваше? — запитала вона, показуючи на нього.

Чоловік розгубився.
— Ні, не моє. Хтось із клієнтів, мабуть, залишив.

Картнер підійшов ближче, оглядаючи річ. На комірі виднілася маленька пляма фарби — такої самої, як у них був зразок.

— Нам потрібно більше дізнатися про цього клієнта, — сказав він. — Ви пам’ятаєте, хто це міг бути?

Чоловік задумався, але потім похитав головою.
— У нас багато людей заходить. Але якщо хочете, я можу подивитися записи з камер спостереження.

— Це було б дуже доречно, — відповів Картнер.

Роуз і Картнер обмінялися поглядами. Вони знали, що наближаються до істини, але також розуміли, що це може бути пастка.