Розділ 7

Роуз закінчила застилати диван і повернулася до кухні, де містер Картнер все ще сидів, тепер із чашкою чаю, яку вона приготувала раніше. Його погляд був спрямований на дошку, але думки явно блукали десь далеко.

— Все готово, — сказала вона, сідаючи напроти нього за стіл. — Ви зможете добре виспатися.

— Дякую, Роуз, — відповів він, повертаючись до реальності. — Але чи ви самі зможете заснути? Після всього, що сталося?

Роуз на мить задумалася. Вона зітхнула і подивилася у вікно, де ніч огорнула місто.

— Не знаю, — чесно зізналася вона. — Все це відчувається так... незвично. Немов я увійшла в чужий світ, де є тільки страх і невідомість.

Містер Картнер обережно поставив чашку на стіл.

— Це нормально, Роуз. Ти робиш щось, чого більшість людей ніколи не наважилася б. Тобі доводиться стикатися з темрявою, але не забувай, що ти в змозі знайти світло навіть у найгірші моменти.

Її губи трохи скривилися у слабкій усмішці.

— Гарна фраза. Ви її самі вигадали?

Він посміхнувся у відповідь.

— Можливо. А можливо, почув десь давно. У будь-якому разі, це правда.

Роуз підвелася, витягнула руки, ніби позіхаючи, але це більше виглядало як спроба позбутися напруги.

— Гаразд, спробую заснути, поки ви мене ще більше не переконали залишатися всю ніч без сну.

Картнер легенько засміявся і підвівся.

— Добраніч, Роуз.

— Добраніч, — відповіла вона, йдучи до своєї кімнати.

Зачинивши за собою двері, вона обернулася і подивилася на темряву в кімнаті. В її голові вирували думки про справу, Джонсона і навіть про містера Картнера. Але вона спробувала зосередитися на тому, щоб відпочити, хоча відчувала, що попереду її чекає ще багато випробувань.

Роуз лежала на ліжку, але сон не йшов. Її думки поверталися до дошки з розслідуванням, до слів зловісного повідомлення і до подій минулого дня. Вона перевернулася на бік і подивилася на світло, яке пробивалося крізь штори, наповнюючи кімнату слабким відблиском нічного міста.

Раптом з кухні почулися кроки. Роуз завмерла, серце закалатало. Вона вже хотіла піднятися, як зрозуміла, що це, напевно, містер Картнер.

Піднявшись із ліжка, вона тихо вийшла зі своєї кімнати і побачила його в кухні, він стояв біля дошки, знову розглядаючи її записи.

— Ви теж не можете заснути? — тихо спитала вона, привертаючи його увагу.

Картнер обернувся, трохи здивований.

— Так. Стільки всього в голові, що важко зупинити цей потік думок. Вибач, якщо розбудив.

Роуз похитала головою.

— Ви мене не розбудили. Я і так не спала. — Вона підійшла ближче до дошки. — Здається, ми обидва намагаємося знайти відповіді.

Картнер кивнув і провів рукою по підборіддю.

— Ти дійсно здібна, Роуз. Те, як ти пов'язала ці факти, викликає повагу. Але я хочу спитати... ти не боїшся, що зайдеш надто далеко?

Вона задумалась на кілька секунд.

— Боюсь. Але якщо я зупинюся, хто тоді дійде до кінця? Хто знайде правду?

В його очах з'явилася якась нова теплота, змішана з тривогою.

— Я просто хочу, щоб ти залишалася в безпеці. Це найголовніше.

Вона злегка усміхнулася, але в її очах теж відчувалася тривога.

— Дякую. Але я думаю, що безпека для мене зараз — це розкіш.

Містер Картнер на мить мовчав, потім тихо додав:

— Якщо ти відчуєш, що стає надто небезпечно, обіцяй, що розповіси мені. Добре?

Роуз кивнула.

— Добре.

Вони ще трохи постояли в тиші, дивлячись на дошку. Потім Картнер зітхнув:

— Добре, я спробую заснути. Завтра буде важкий день.

Роуз провела його поглядом, поки він йшов до дивана, і знову повернулася до дошки. Її очі пробігали по написах, коли раптом її увагу привернув один знімок. Вона схилилася ближче, відчуваючи, як у неї завмирає подих.

Це була нова деталь, яку вона раніше не помічала...

Роуз уважно вдивлялася в фотографію, яку вона зробила під час огляду місця вбивства. На знімку був один з елементів сцени, який раніше вона не брала до уваги. Це була дрібна, майже непомітна деталь — частина черевика, що залишила слід на брудному асфальті біля тіла. Але це не був звичайний слід.

Роуз підняла брови, коли помітила, що один з підошв черевика мав характерний малюнок, що явно не відповідав звичайному взуттю, яке носили жертви. Це була оригінальна риса, яку вона побачила лише після уважного перегляду знімків.

Вона взяла лупу і почала досліджувати фото ще ретельніше. Поруч з слідом на асфальті помітно було кілька дрібних відбитків, що нагадували марки з якоїсь конкретної компанії. Це було не випадкове і не загальне взуття — це було щось, що можна було відслідкувати.

Роуз відчула, як її серце прискорено б'ється. Вона миттєво перенесла увагу на іншу частину фото — на задньому фоні знімка, незначно затінена, виглядала частина автомобіля, який вона раніше не помітила. У вікні автомобіля був відображений силует людини, і це було саме те, що вона шукала. Лише тепер, поглянувши на цей кадр під новим кутом, Роуз зрозуміла, що це може бути вирішальна підказка, яка пов'язує всі ці вбивства з кимось дуже знайомим.

Вона швидко відтягнула свої думки від емоцій і почала складати все в одну картину. Ці дрібні деталі, які, здається, були б незначними для інших, для неї могли означати все.

Роуз вирішила, що не може покладатися тільки на свої спостереження. Вона повинна поговорити з Картнером і знайти спосіб потрапити на місце, щоб перевірити свої підозри. Це могло бути саме тим, що вони шукали.

Вона глибоко зітхнула, важко усвідомлюючи, що тепер перед нею відкривався новий етап розслідування, і йти назад уже не було можливості.

Роуз стояла на кухні, наповнюючи склянку водою, коли раптом почула, як двері її кімнати тихо відчинилися. Вона обернулась і побачила містера Картнера, який стояв у дверях, поглядаючи на неї з легким виразом занепокоєння на обличчі.

— Ви не спите? — запитав він м'яким голосом.

Роуз трохи здивувалась, але швидко зібралася і відповіла:

— Я просто… не могла заснути. Є дещо, що я повинна обдумати, і це не дає спокою.

Містер Картнер кивнув, уважно спостерігаючи за нею, і тихо підійшов до столу, де стояла чашка з холодною кавою.

— Чим можу допомогти? — запитав він, не вимагаючи пояснень, а просто чекаючи, коли вона сама захоче поділитись.

Роуз кілька секунд мовчала, спостерігаючи за ним, перш ніж вирішила поділитися тим, що тримала в голові. Вона не хотіла тримати все в собі, навіть якщо це було складно.

— Я знайшла дещо цікаве, — почала вона, не підводячи погляд. — На одному з фото з місця злочину. Це може бути важливим доказом. Я бачила слід від черевика, який не співпадає з тими, що належать жертвам. І ще одне… у вікні автомобіля, на задньому фоні, видно чиїсь обрис. Я вірю, що це частина пазлу.

Містер Картнер уважно слухав, не перебиваючи, і його вираз обличчя залишався серйозним.

— Ти впевнена, що це щось важливе? — запитав він, відчуваючи вагу її слів.

Роуз кивнула.

— Так, я думаю, це те, що може допомогти нам знайти наступну жертву, якщо це все пов'язано. Ти не думаєш, що це… може бути більше, ніж просто випадковість?

Містер Картнер підійшов до неї і тихо поставив чашку з кавою на стіл, а потім взяв зі столу її руку. Його погляд став м'якшим, але в ньому залишалася рішучість.

— Ми повинні перевірити це. Ти права, можливо, це важливий слід. І якщо ти права, ми повинні діяти зараз. Тому давай поки що все обговоримо і сплануємо наступні кроки.

Роуз відчула, як її серце б'ється швидше. Вона не була одна в цьому розслідуванні, і це давало їй впевненість, що вони знайдуть відповіді на всі питання.