Акт III

СЦЕНА 21: 1836 

ІНТ. КУХНЯ — ДЕНЬ
Світло падає крізь замуроване вікно, розсипаючи пил у повітрі. Кухня — єдине тепле місце в замку: стара піч, дерев’яний стіл, сушені трави звисають із балок. 

БЕЛЬ стоїть біля столу, нарізає хліб, розігріває суп. Її рухи — звичні, зосереджені. Вона співає щось тихо — просту мелодію. 

У тіні дверей — ЧУДОВИСЬКО. Він дивиться на неї мовчки, як хижак — не з агресією, а з незрозумілою зацікавленістю.
Бель помічає його. 

БЕЛЬ
(усміхається)
Думаєш, я отрую тебе? 

ЧУДОВИСЬКО
(спокійно)
Я вже отруєний. 

Бель сміється. Він дивиться на неї з подивом. 

БЕЛЬ
(жартома)
Ти взагалі вмієш усміхатись? 

Пауза. І… він посміхається. Ненадовго, але по-справжньому. Його обличчя ніби на мить згадує, ким воно було.
Бель підходить ближче, простягає йому тарілку. 

БЕЛЬ
(м’яко)
Ти не чудовисько.
Ти просто чоловік, який ніколи не навчився бути чоловіком. 

Тиша. Його усмішка зникає. Погляд опускається.
Камера ковзає вниз — його рука стискає кухонний ніж. 

ЧУДОВИСЬКО
(тихо)
Ти не знаєш, ким я був. Що я зробив. 

БЕЛЬ
(рівно)
Але я знаю, ким ти можеш стати. 

Він різко відвертається, забирає ніж, кладе на полицю. Йде до дверей, зупиняється. 

ЧУДОВИСЬКО
(не обертаючись)
Іноді… я теж хотів у це вірити. 

Він зникає в коридорі. 

- 

СЦЕНА 22: 1822 

ІНТ. ЗАМКУ — НІЧ
Гримить гроза. Блискавки миготять у вікнах, кидаючи різкі тіні на стіни. Алекс повертається до свого замку — після довгої відсутності. 

Слуги, що залишилися, ховаються. Вони не говорять — тільки погляди. Їхні очі повні страху й відрази. 

ІНТ. ЗАЛА З ДЗЕРКАЛАМИ — ПІЗНІША НІЧ 

Довга галерея. Уздовж стін — дзеркала. Одне — тріснуте. Інше — запилене. Третє — чітке, блискуче. 

Алекс йде повільно. В кожному дзеркалі — він інший.
• В одному — молодий, безтурботний.
• В другому — обличчя викривлене, хижі риси.
• В третьому — очі вовка.
• В останньому — він не відображається взагалі. 

Алекс зупиняється. Його дихання важке. Він шепоче:
АЛЕКС
Я не звір… 

Він дивиться в головне дзеркало — в ньому обличчя змінюється. Ніби сам себе не впізнає. 

АЛЕКС
(гучніше)
Я не звір! 

Раптово — вибух гніву. Він хапає канделябр, розбиває дзеркало. Скло розлітається. 

Він іде далі — б’є одне за одним.
Тріск, удари, крик. 

Його голос розриває тишу:
АЛЕКС
(з диким сміхом і сльозами)
Ви всі брешете! 

В останньому дзеркалі — на мить з’являється ВІДЬМА. Вона стоїть позаду нього. 

Алекс обертається — там нікого.
Він важко дихає. Навколо — тільки уламки. 

У темряві, серед скалок, він бачить свою руку — в крові. Але не від порізу. Кров не його. 

- 

СЦЕНА 23: 1836 

ІНТ. ЗАМКОВИЙ БАЛЬНИЙ ЗАЛ — ВЕЧІР
Колись велична зала — запилена, стара, але підготовлена: свічки, старі люстри світяться, дзеркала затягнуті тканиною, у центрі — фонограф, який грає повільну, трохи фальшиву музику. 

ЧУДОВИСЬКО стоїть, одягнений у чорний плащ, капюшон закриває обличчя. Його постава — пряма, але в ній є напруга, як у пружини перед зривом. 

У дверях з'являється БЕЛЬ — у темно-червоній сукні, трохи не по розміру. На її шиї — нитка трояндових пелюсток, як іронічна прикраса.
Вони наближаються. Пауза. 

ЧУДОВИСЬКО
(низьким голосом)
Ти не мусиш. Але якщо хочеш — танцюй зі мною. 

Бель киває. Вони починають танець — повільний, плавний, але холодний. Як двоє, що грають ролі, не відчуваючи сцени. 

Погляди не зустрічаються. Вона дивиться на його груди, він — кудись убік. 

ПІД ЧАС ТАНЦЮ 

БЕЛЬ
(тихо)
Якби ти був іншим… я могла б тебе полюбити. 

Чудовисько — завмирає. Музика все ще грає, але він перестає рухатися. 

ЧУДОВИСЬКО
(твердо)
Ніхто не любить звіра. 

Він розгортається, відходить від неї.
Бель стоїть сама посеред зали. Музика скрипить. Платівка — заїдає. Один і той самий акорд повторюється. 

БЕЛЬ
(напівпошепки)
Я — не "ніхто". 

- 

СЦЕНА 24: 1823 

ЕКСТ. ЛІС — НІЧ
Темрява щільна, як густа тканина. Ліс засніжений, але в повітрі — не холод, а голод. 

АЛЕКС — сам серед дерев. Його обличчя — частково в тіні, очі блищать жовтим. На руках — грубі темні рукавички, але видно, що нігті виросли, шкіра загрубіла. 

Раптово — вовк. Виходить з тіні. Очі в нього — майже людські. Вони дивляться одне на одного. Хвилина — як вічність. 

Алекс зривається. Напад. Боротьба.
Миттєвий, брутальний бій — не на життя, на інстинкт. Крик вовка зливається з криком людини. Камера не показує подробиць — лише рух, тіні, дихання. 

Тиша. 

Алекс — над тілом мертвого вовка. Кров тече по снігу. І — він нахиляється й п’є її. Спершу — як тварина. Потім — усвідомлено. 

ВИДІННЯ / СОН
У темряві лісу з’являється відьма — у білому, з вовчими очима. 

ВІДЬМА (О.С.)
(пошепки, ніби зсередини його черепа)
Ти мій. Завжди був. І завжди будеш. 

Вона сміється. Ліс наповнюється її лунами. 

ПРОБУДЖЕННЯ 

Алекс різко прокидається — у печері, чи хащі. На його руках — свіжа кров. Він не здивований. 

Він посміхається. Безумна, тиха, майже радісна посмішка. 

- 

СЦЕНА 25: 1836 

ІНТ. СПАЛЬНЯ БЕЛЬ — СІРИЙ ДЕНЬ
Промінь світла крізь брудне вікно. Бель риється в старій скрині, загорнутій у павутиння. Вона знаходить пожовклі листи, перев’язані мотузкою.
Відкриває перший. Читає мовчки. Очі ширшають. 

ГОЛОС БАТЬКА (О.С.) — з листа
«Пробач, доню. Я не мав вибору. Вони б убили мене. Я вірив, що ти зможеш витримати більше, ніж я.» 

Бель читає ще один. Іще. Усі — вибачення. Але всі — пізні.
Її обличчя — камінь. Вона рве листи на частини, повільно, акуратно. 

ДВЕРІ РОЗЧИНЯЮТЬСЯ 

ЧУДОВИСЬКО стоїть на порозі. Його голос — не наказ, а щось схоже на визнання:
ЧУДОВИСЬКО
Ти вільна.
Можеш іти, якщо хочеш. 

Бель не зводить очей із клаптів паперу на підлозі. Потім — піднімає погляд на нього. 

БЕЛЬ
Я залишусь.
Не для тебе. А для себе. Я хочу знати — хто ти. Що ти. 

Пауза. Чудовисько мовчить. У його очах — щось схоже на здивування, чи страх. Можливо — повага. Він відходить без слова. 

- 

СЦЕНА 26: 1821 

ІНТ. КАМЕРА В ЗАМКУ — НІЧ
Камера рухається повільно. Стеля низька, камінь мокрий, свічки майже погасли. У повітрі — цвіль, віск і кров. 

Алекс — сам, блідий, з темними колами під очима. На його тілі — бруд і сліди подряпин. Його губи шепочуть — майже молитву, майже заклинання. 

ГАЛЮЦИНАЦІЇ / СНІЖЕНА РЕАЛЬНІСТЬ
Мати в білому проходить повз двері. Беззвучно. Очі — як у вовка.
Відьма сидить у кутку, гладить вовка по голові. 

ВІДЬМА
(тихо)
Ну що, мій звір… Ти вже не принц. 

Алекс тремтить. Його тіло судомиться. Він бере ніж — і починає дряпати щось на стіні. 

ПОВІЛЬНО, РИТМІЧНО, кожна буква — з подихом:
Я — Ч У Д О В И С Ь К О 

Кров із руки стікає по літері "О".
Він відступає. Дивиться. 

Сміється. Спочатку тихо. Потім голосніше. 

Сміх ламається — і переходить у виття. Справжнє. Дике. Не людське. 

- 

СЦЕНА 27: 1846 

ІНТ. ЇДАЛЬНЯ ЗАМКУ — ВЕЧІР
Світло свічок тремтить на темному дереві. Стіл — великий, але простий. Їжі мало. Тиша між ними густа. 

БЕЛЬ сидить рівно. ЧУДОВИСЬКО мовчки їсть. Його рухи неквапні, майже людські. 

БЕЛЬ
(тихо, без докору)
Ти вбив когось? 

Пауза. Затяжна. 

ЧУДОВИСЬКО
(тихо, не дивлячись на неї)
Я вбив себе. 

Бель затримує подих. Камера затримується на її обличчі — розуміння, страх і… співчуття. 

Вона повільно простягає руку, торкається його пальців.
Він не відводить руки. 

Мить. Пауза — як удар серця, який не трапився. 

КРАЙ КАДРУ — ВАЗА З ТРОЯНДОЮ 

Троянда повільно в’яне. Пелюсток падає на стіл. Беззвучно. 

- 

СЦЕНА 28: 1822 

ЕКСТ. ЛІС — СИРО І СІРО
Гілки звисають, наче кігті. Листя під ногами гниле, мокре. 

АЛЕКС — зарослий, очі темні, плечі згорблені. На ньому — клапті тканини, обличчя напівприховане волоссям і брудом. 

Поруч — вовки. Троє. Один лягає біля нього, інший — облизує його руку.
Він не говорить, лише дихає з ними в унісон. 

ГАЛЮЦИНАЦІЯ? АБО РЕАЛЬНІСТЬ?
Він повзе до джерела, п’є разом із вовком. Дзеркальна симетрія.
Очі — вовчі. Звички — звірині. Але в погляді — самотність. 

ШУМ / ГОЛОСИ
У лісі з’являються селяни з вилами. 

СЕЛЯНИН
(крик)
Ось він! Звір! Чудовисько! 

Вони бачать Алекса серед вовків. Хрестяться. 

СЕЛЯНКА
Він ходить на двох, але він не людина! 

Алекс втікає. Камера показує слід на моху — кров на лапі, що стала ногою. 

- 

СЦЕНА 29: СЬОГОДЕННЯ — КОРИДОР, НІЧ 

ІНТ. КОРИДОР ЗАМКУ — НІЧ
Камера рухається з-за спини Бель. Вона біжить, дихання рване, у руках — ліхтар. Коридори темні, двері замкнені, замок дихає в потилицю. 

БЕЛЬ
(пошепки)
Відкрийся… відкрийся… 

Стук за спиною. Вона обертається — ЧУДОВИСЬКО стоїть перед нею.
Його обличчя — у тіні. Очі — блискучі, майже тваринні. 

ЧУДОВИСЬКО
(низько, з хрипом)
Ти моя. 

БЕЛЬ
(крик)
Я не річ! 

Вона б’є його — кулаком у груди, ногами, б’є заплакано, із болем. Він не захищається, але й не відступає. 

БЕЛЬ
(кричить)
Ти гірший за мого батька. 

Мовчання. 

Він відпускає її, робить крок назад.
Але очі — залишаються дикими. У них — біль, злість, і щось вже не людське. 

- 

СЦЕНА 30: 1823 

ЕКСТ. ЛІС БІЛЯ ЗАМКУ — ГУСТИЙ ТУМАН, МЕРЕХТЛИВЕ ПОЛУМ’Я 

АЛЕКС — у брудному плащі, очі налиті кров’ю. Його руки тремтять. Перед ним — ВІДЬМА, бліда, спокійна, майже прозора. У її руках — нічого. Вона не чинить спротиву. 

АЛЕКС
(кричить)
Ти зламала мене! Ти зробила мене цим! 

ВІДЬМА
(спокійно)
Я тебе не проклинала. 

Пауза. 

ВІДЬМА (далі)
Це ти сам себе зжереш. 

Алекс — не слухає. Він кидається на неї, і холодно, різко встромлює ніж. 

КРОВ ЛЛЄТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. 

Земля вкрита трояндами — чорними, колючими. 

КРОВ ПОЧИНАЄ СТІКАТИ НА ПЕЛЮСТКИ. Вони наче вбирають її. 

ТИША. ВОВЧЕ ВИТТЯ В ДАЛІ. 

Алекс стоїть, важко дихає. Руки в крові.
ЙОГО ОБЛИЧЧЯ — НЕ ЛЮДСЬКЕ. Очі блимають жовтим. 

- 

СЦЕНА 31: 1836 

ЕКСТ. ВЕРШИНА СКЕЛІ — НІЧ, БУРЯ
Вітер виє, дощ б’є по обличчю. Грім розтинає небо. 

ЧУДОВИСЬКО — дикий, нестримний. Він рве сукню Бель, пальці впиваються в тканину, рухи — звірячі. 

БЕЛЬ
(кричить)
Відпусти мене! 

Вона б’є його в груди, кулаками, ногами. Але він переважає силою.
У відчаї Бель хапає великий камінь. 

ВОНА
(тихо, з відчаєм)
Ні більше. 

Вона б’є ним його по голові.
Чудовисько падає назад.
Він бореться, але падає зі скелі. 

Камера слідкує за тілом, що зникає у пітьмі, огортається дощем і туманом. 

БЕЛЬ
Вона падає на коліна, тримає рану.
Обличчя мокре від дощу і сліз. 

- 

СЦЕНА 32: 1836 

ЕКСТ. ЗАНЕДБАНИЙ ЗАМОК ТА САД — РАНОК
Тиша. Туман огортає руїни. 

Камера повільно опускається до саду.
БЕЛЬ лежить серед зів’ялих троянд. Її очі відкриті, але вона не дихає. 

Недалеко, серед чорних троянд, що проросли в темних заростях, лежить АЛЕКС — увесь в крові, без свідомості. 

Камера повільно піднімається вгору, віддаляючись і показуючи весь занедбаний замок. 

Троянди на кущах в’януть, колючки скручені і сухі. 

ГОЛОС ЗА КАДРОМ (БЕЛЬ)
(спокійно, але твердо)
Він був звіром. Але я була собою. 

Екран повільно чорніє. 

Кінець