Акт II

СЦЕНА 11: 1836 — ЗАМОК, НІЧ (Флешбек) 

ЕКСТ. ПІДХІД ДО ЗАМКУ — НІЧ 

Карета під’їжджає до зруйнованих воріт замку. Вітер завиває між голих дерев. Сад — мертвий, але троянди все ще ростуть серед каміння — зів’ялі, темні, колючі. 

БЕЛЬ (20) — тонка постать у темному плащі. Обличчя бліде, очі тверді. Вона не плаче. Поруч — її батько, старий купець із вицвілим поглядом, тремтить, тримаючи її за руку. 

До них підходять двоє слуг — мовчазні, безликі, закутані в чорне, як тіні. Один із них бере Бель за лікоть. 

БАТЬКО
(шепоче, не дивлячись їй у вічі)
Я… Я не мав вибору. 

Бель не відповідає. Лише коротко зиркає на нього з презирством. Її губи зімкнуті. Вона не попрощалась.
Слуги ведуть її крізь головний зал замку. Все покрите пилом, павутиння звисає з люстр, килими гниють під ногами. На стінах — зображення вовків і троянд, подряпані, частково стерті. 

ІНТ. ЗАЛА ЗАМКУ — НІЧ
Слуги зупиняються перед дверима. Відчиняють. Усередині — напівтемрява. У кутку, майже невидимий, стоїть ЧУДОВИСЬКО. 

Він не рухається, але його присутність — відчутна, як тінь над душею. Силует високий, розмитий у тінях, обличчя не видно. Лише голос: 

ЧУДОВИСЬКО
(хрипко, низько)
Ти — моя.
Назавжди. 

Бель стискає руку в кулак — у долоні колючка троянди. Камера показує, як крапля крові капає на підлогу. Тиша. Троянда випадає з руки. 

- 

СЦЕНА 12: 1820 

ІНТ. ТЕМНИЦЯ — НІЧ
Кам’яні стіни. Волога. Смолоскипи кидають тремтливе світло. Темниця схожа на шлунок замку — вогкий, живий, дихаючий. 

У клітці — МАТІР АЛЕКАСА, у брудній сукні, зі скуйовдженим волоссям. Її обличчя схудло, але очі — дикі, мов у вовчиці. Вона сидить на підлозі, притискаючись до стіни, мов тварина, що чекає на удар. 

АЛЕКС (20) — стоїть навпроти, стискає прути. Його руки в крові — чи то з бою, чи сам себе роздер. 

АЛЕКС
(тихо)
Я виведу тебе. Клянусь. 

Мати повільно підіймає голову. Її губи кривляться в посмішці. 

МАТІР
(шепоче)
Вони бояться нас...
Бо ми — сильніші.
Бо в нас...
(всміхається)
…тече ніч. 

Вона торкається своєї грудної клітини, наче там — серце вовка. 

АЛЕКС
(з надривом)
Я помщуся їм. За тебе. За нас. 

МАТІР
(закриває очі)
Кров пам’ятає. 

ЕКСТ. СІЛЬСЬКА ПЛОЩА — РАНОК 

Похмуре небо. Стовп страти на площі. Люди зібрались — байдужі, злі, цікаві. Діти сидять на плечах батьків. У повітрі — дим і страх. 

Матір Алекаса прив’язують до дерев’яного хреста. Її тіло слабке, але погляд — гордий. 

АЛЕКС серед натовпу, ледь стримується. Руки в нього тремтять.
Служка запалює смолоскип, підносить до сухої соломи. Полум’я спалахує. 

Мати не кричить. Її очі дивляться на Алекаса. 

МАТІР (О.С., в пам’яті)
Кров… пам’ятає… 

Вогонь піднімається вище. Обличчя жінки зникає в полум’ї. 

АЛЕКС
(кричить)
НІ!!! 

Його голос розриває повітря, але… починає змінюватись. 

КРИК ПЕРЕХОДИТЬ У ВИТТЯ. Нелюдське. Вовче. Дике. 

Люди розступаються. Хтось хреститься. Хтось тікає. 

АЛЕКС падає на коліна, закриває обличчя руками. Камера повільно від’їжджає — на тлі стовпа, що палає. 

- 

СЦЕНА 13: 1836 

ІНТ. ЇДАЛЬНЯ ЗАМКУ — НІЧ
На столі — скромна вечеря: вино, м’ясо, хліб, темна кераміка. 

БЕЛЬ сидить на одному кінці. Її постава вже не така закрита. Вона — спостерігає, слухає. 

ЧУДОВИСЬКО — на іншому кінці. Вперше — без маски, але в тіні, так що його обличчя все ще не видно повністю. Його голос — втомлений, тихий, майже людський. 

ЧУДОВИСЬКО
Цей замок — мій в’язень.
Не мій дім. 

Пауза. Він обертає келих у руках. 

ЧУДОВИСЬКО
Тут усе — чує. Стіни, квіти, навіть тиша.
(погляд на неї)
Але ніхто не відповідає. 

Бель опускає погляд, ковтає. Потім — м’яко, але прямо: 

БЕЛЬ
Що ти зробив?
Що такого…
…щоб тебе назвали чудовиськом? 

Тиша. Довга. Слизька. Легка тінь проходить по його обличчю. 

ЧУДОВИСЬКО
(без емоцій)
Я сказав — не питай про минуле. 

БЕЛЬ
(спокійно, твердо)
Ти хочеш, щоб я бачила тебе.
Але ховаєш те, ким ти був. 

Він повільно піднімається. 

ЧУДОВИСЬКО
(глухо)
Я сказав — ДОСИТЬ. 

Він робить крок — рука різко ламає край дерев’яного столу. Розлітаються шматки, вино ллється, мов кров. Їх розділяє розтрощене дерево. 

БЕЛЬ не здригається. Вона дивиться на нього — очі палають, не страх, а гнів. 

БЕЛЬ
(твердо)
Ти хочеш, щоб я боялась.
Але боїшся сам себе більше, ніж я — тебе. 

ЧУДОВИСЬКО
(тихо)
Ти нічого не знаєш… 

БЕЛЬ
(пауза)
А ти не даєш мені знати. 

Тиша. Він дивиться на неї — довго. Потім повільно відходить у тінь. 

- 

СЦЕНА 14: 1825 

ІНТ. ЗАМКОВИЙ КОРИДОР — ДЕНЬ
Алекс повертається до замку. Його хода — пряма, але в плечах внутрішній розрив. В одязі пил дороги, на чолі — піт, під очима — тіні. 

У кутках — слуги, які не наважуються підходити, лише шепочуть:
СЛУГА (О.С.)
Він… змінився.
Його очі — не людські. 

ІНТ. КІМНАТА З ДЗЕРКАЛОМ — ДЕНЬ
Камера рухається з плеча Алексаса. Він заходить у знайому кімнату — простора, але порожня, як і він. 

На столі — троянда в срібній вазі. Жива, але вже починає в’янути. Один пелюсток падає, наче перша сніжинка прокляття. 

Алекс підходить до великого дзеркала. Дивиться.
Спочатку — своє звичне обличчя.
Але… щось змінюється.
Очі — вже не людські.
Жовті. Вовчі. Глибокі. 

АЛЕКС
(пошепки)
Ні. 

Він блимає — очі знову звичайні.
Алекс трясе головою, відступає. Потім раптом: 

АЛЕКС
(крик)
НІ!! 

Б’є дзеркало кулаком. Скло вибухає в осколки. Дзеркало розлітається — у кожному уламку його обличчя різне. Усмішка. Вовча паща. Порожнеча.
Він важко дихає. Рука — закривавлена.
Він дивиться на троянду.
Вона вже майже чорна. 

- 

СЦЕНА 15: 1836 

ІНТ. СПАЛЬНЯ ЧУДОВИСКА — НІЧ
Двері скриплять. БЕЛЬ обережно заходить до кімнати. Вона очікує побачити жах, але... 

Кімната тиха й похмура, але не страшна. Нагадує лігво звіра і дитячу кімнату, яку ніколи не виросли. На полиці — кілька старих іграшок. Над ліжком — старий герб, затертий і розбитий. 

На столі — щоденник, чорний, потріпаний.
Бель сідає, гортає сторінки. 

ТЕКСТ (ГОЛОС АЛЕКАСА — ВНУТРІШНІЙ, О.С.)
"Я не людина. Я — звір. Я народився в ночі.
В мені — кров. Крик. І попіл."
Бель зупиняється. Її погляд зволожений, але не від жалю — від розуміння. 

ДВЕРІ ВІДЧИНЯЮТЬСЯ. 

ЧУДОВИСКО стоїть у дверях. Він бачить її зі щоденником. Але не гнівається.
Він просто… втомлений. 

ЧУДОВИСКО
(тихо)
Ти не мала це читати. 

БЕЛЬ
(не відводячи очей)
Але я рада, що прочитала. 

Пауза. Він підходить. Повільно. Зупиняється навпроти неї. 

БЕЛЬ
Ти не чудовисько. 

ЧУДОВИСКО
(без усмішки)
Я хотів бути іншим.
(пауза)
Колись. 

Бель повільно торкається його руки. Її дотик — обережний, чесний. Він не рухається, але погляд стає м’якішим.
МОВЧАННЯ. Їхні руки лишаються з’єднаними. 

Але… в темному кутку кімнати щось ворухнулося. Тінь. Вовча. Майже невидима. 

- 

СЦЕНА 16: 1821 

ЕКСТ. СІЛЬСЬКА ВУЛИЦЯ — НІЧ
Місяць схований за хмарами. Село спить, але в повітрі — напруга, як перед бурею. Хати закриті, лише у вікнах — тьмяне світло, що тремтить. 

АЛЕКС іде серед тиші. Його обличчя — інше: не повністю змінене, але очі глибші, темніші, наче він уже частково вийшов за межі людського. 

Він бачить селянина, що п’яно вештається вулицею, брудно співає, сміється. Це той самий, що колись кричав на площі. 

СЕЛЯНИН
(до себе, глузливо)
Вовча дитина… мати відьма… суче насіння… 

АЛЕКС
(глухо, ззаду)
Скажи це ще раз. 

Селянин обертається — сміється. Не боїться. Плює йому під ноги. 

СЕЛЯНИН
Ти — не син.
Ти — покидьок. 

Раптом — вибух насильства.
Алекс кидається на нього, ламає йому шию об стіну. Швидко. Без вагань. Потім — б’є кулаком в обличчя знову і знову. Поки не залишається нічого, окрім крові й м’яса. 

Тиша. Лише його важке дихання.
Алекс встає. Руки в крові. 

Він сміється. Глухо. Як віддушина. Як після тривалої хвороби. Але очі — повні болю. 

ГОЛОСИ СЕЛЯН (О.С.)
(далеко, налякано)
Чудовисько…
Чудовисько!!! 

АЛЕКС
(до себе)
Так… Чудовисько. 

Він тікає. Біг — несвідомий, інстинктивний. 

ЕКСТ. ЛІС — ПІВНІЧ 

Алекс падає на коліна серед дерев. Дихає, мов звір. Руками торкається землі — бруд, кров, ніч. 

І раптом — вовче виття.
Спочатку одне. Потім друге. Потім — злива звуків. 

Алекс повільно піднімає голову. І відповідає виттям. Його голос зливається з ніччю. 

- 

СЦЕНА 17: 1836 

ЕКСТ. ВЕРАНДА — СИРЕ РАНКОВЕ ПОВІТРЯ 

Сонце ледь пробивається крізь туман. На тлі замкового саду — БЕЛЬ сидить, укрившись плащем. В її руках — невеликий клаптик паперу, зі звісткою. 

Підходить ЧУДОВИСЬКО (АЛЕКС). Повільно. Його постать зливається з кам’яною архітектурою. Він довго мовчить, перш ніж заговорити. 

ЧУДОВИСЬКО
Твій батько… 

БЕЛЬ
(не піднімає очей)
Мертвий.
(пауза)
І навіть тоді… ніхто не приїхав сказати мені.
Тільки цей лист. 

Тиша. Алекс сідає поруч — вперше на такій близькій відстані. Але не торкається. 

ЧУДОВИСЬКО
Він… міг зробити інший вибір. 

БЕЛЬ
(гірко)
Але й ти міг. 

Вона дивиться на нього вперше за весь час — прямо, гостро. 

БЕЛЬ
Я — не його борг.
І не твоя власність. 

Його обличчя — ніби щось тріснуло. Він відвертається, але вже пізно — вразливість у його очах помітна. 

ЧУДОВИСЬКО
(тихо)
Я хотів… жінку, яка б кохала мене. 

БЕЛЬ
І подумав, що можеш її купити? 

ЧУДОВИСЬКО
(вже жорсткіше, оборонно)
Я… думав… що якщо вона буде поряд… вона з часом… 

Він зупиняється. Внутрішній злам. 

ЧУДОВИСЬКО
(шепоче)
Я не знав, як заслужити. 

БЕЛЬ
(після паузи)
Кохання — не милість. І не трофей. 

Тиша. Вітер здіймає край її плаща. Алекс опускає погляд, і вперше — нічого не відповідає. 

- 

СЦЕНА 18: 1823 

ЕКСТ. ЛІС — ПОЛЯНА, ДЕНЬ
Ліс глибокий, затінений. Світло мляве, фільтроване крізь густі гілки. Чути лише вітер і десь — крик птаха. 

Серед хащ — хижина, грубо збудована з дерева та каміння. Поруч — вирита яма з дощовою водою, залишки тварин, попіл. 

АЛЕКС — уже не той юнак. Його волосся сплутане, очі втратили людську ясність. Він живе як відлюдник, у мовчанні. 

Він стоїть босий, спостерігає за зграєю вовків на пагорбі. Вони не наближаються, лише дивляться. Один вовк — чорний, із глибокими жовтими очима — дивиться прямо на нього. 

ІНТ. ХИЖИНА — НІЧ (СОН)
Вогонь у вогнищі горить дивно — блідо-синім полум’ям. 

ВІДЬМА стоїть перед ним. Її сукня з гілок і попелу. Її тіло ніби тремтить, як полум’я. Вона посміхається. 

ВІДЬМА
Ти мій вовк.
(пауза)
Не тому, що я тебе створила.
А тому, що ти обрав бути хижаком. 

Алекс хоче заговорити, але не може. Він бачить у своїх руках — троянду, але вона повністю чорна. 

ВІДЬМА
(шепоче)
Рви. Якщо ти вже не боїшся втратити красу. 

ЕКСТ. ПОЛЯНА — РАНОК 

Алекс прокидається у холодному поту. Його тіло тремтить. Він дивиться на свої руки — нігті довші, загострені. Шкіра — грубша, як кора. 

Він схоплює єдину червону троянду, що росте поруч хижини — і рве її на шматки. Пелюстки розлітаються, впиваються в його долоні, залишаючи кроваві сліди. 

АЛЕКС
(хрипко, сам до себе)
Я… уже не… 

Камера піднімається над деревами. Вовки на пагорбі — сидять і мовчки дивляться. Тепер — він серед них. 

- 

СЦЕНА 19: 1836 

ЕКСТ. САД ЗАМКУ — НІЧ 

Небо вкрите хмарами. Місяць ледве пробивається. Сад ожив — троянди знову цвітуть, але темно-червоні, майже чорні. Повітря важке, тиша — глибока. 

БЕЛЬ іде поруч із ЧУДОВИСКОМ, обидвоє мовчать. Їхні силуети відкидають довгі тіні на землю, яку вкривають опалі пелюстки. 

Він зупиняється біля одного куща. Обережно зриває троянду й простягає їй. 

ЧУДОВИСКО
(тихо)
Ця — не колеться. 

БЕЛЬ
(усміхається)
Я не боюся болю. 

Пауза. Вона дивиться йому прямо в очі. 

БЕЛЬ
Я не боюся тебе. 

Він завмирає. Вперше — він не відводить погляду. 

Вона наближається. Їхні обличчя — на відстані подиху. Її рука торкається його обличчя. Він не тікає. Вона цілує його. 

Мить — чиста. Небезпечна. Жива.
Але… він різко відступає, його тіло напружене. 

ЧУДОВИСКО
(хрипко)
Ти не знаєш, що я зробив. 

Він відвертається, його спина — мов стіна. Вона хоче сказати щось, але замість слів… 

ВОЧЕ ВИТТЯ (О.С.)
Глухе. Протяжне. З глибин лісу. 

БЕЛЬ
(тихо)
Це всередині тебе? 

ЧУДОВИСКО
(не озираючись)
А може — я всередині нього. 

Тиша. Камера віддаляється. Вони стоять посеред саду, серед троянд і пелюсток, як фальшиве щастя, як тимчасова краса перед бурею. 

- 

СЦЕНА 20: СОН / ВИДІННЯ — ЛІС, ПОЗА ЧАСОМ 

ЕКСТ. ЛІС — НІЧ
М’який, синюватий туман. Ліс ніби дихає. Все навколо — нереальне, як під склом чи водою. 

У центрі — жінка. МАТІР АЛЕКАСА, оголена, її тіло бліде й біле, як мармур. Вона стоїть серед дерев. Її волосся розвіюється вітром. 

Навколо неї — вовки. Вони не нападають, а лежать, дивляться, охороняють. Один облизує її долоню.
Жінка повертає голову. Її очі — як у звіра. У зіницях — віддзеркалення полум’я. 

ВІДЬМА (О.С.)
(голос — шепіт, майже зсередини черепа)
Кров… породжує троянди.
Ти заплатиш.
Усі ви заплатите. 

Камера віддаляється. Серед дерев — маленька фігура. Це ЮНИЙ АЛЕКС, він спостерігає. Його очі — великі, налякані. Він хоче втекти, але не може зрушити.
Його тіло наче вросло в землю. 

Мати повертається до нього, усміхається. Її посмішка — занадто широка, нечітка, вовча. Вона йде до нього. 

Вовки піднімаються. 

СЦЕНА ПЕРЕХОДУ — ІНТЕР'ЄР ЗАМКУ
РІЗКИЙ ЗВУК.
АЛЕКС (ЧУДОВИСЬКО) прокидається. 1836. 

Він лежить на кам’яному ліжку, піт на лобі. Дихання різке.
Він дивиться на свої руки. Вони — нормальні. Але тінь від свічки на стіні — не його тінь. Це вовк. 

Він стискає кулак. На долоні — крихітна подряпина. Крапля крові. 

ЧУДОВИСЬКО
(ледь чутно)
Це ще не кінець. 

Кінець другого акту.