5.0

Я швидко розвернулася і поїхала до відділу.

— Світлано, неси звіт.

Жінка кивнула і майже побігла до кабінету. За хвилину повернулася, вже тримаючи в руках папку з документами.

Я взяла звіт і відкрила його просто на ходу.
ЗВІТ ПРО ОГЛЯД МІСЦЯ ПОДІЇ № 42/17

Дата: 18 листопада 2025 року
Час початку огляду: 23:14
Місце події: м. Київ, вул. Соборна, будинок №7, закинута будівля (колишній дитячий садок)
Слідчий: капітан поліції Іваненко О.О.
Судово-медичний експерт: Ковалчук М.С.
Присутні: оперативна група у складі 3 осіб

1. Загальний опис місця події
Будівля перебуває в аварійному стані. Ознаки тривалого занедбання.
Вхідні двері відчинені, слідів зламу не виявлено.
Тіло знайдено у центральній кімнаті першого поверху.
Освітлення відсутнє. Використовувалися переносні джерела світла.
Підлога вкрита пилом. Сліди взуття присутні, частково розмиті.
Сторонніх осіб на момент прибуття не виявлено.

2. Відомості про потерпілу
Особа: Савченко Марія Андріївна, 12 років
Стать: жіноча

3. Опис тіла
Тіло знаходиться у центрі кімнати, у вертикальному положенні — спина притулена до стіни.
Ознак боротьби або спроб втечі не виявлено.
Положення кінцівок неприродно симетричне.

Одяг:
— світла кофта
— темні джинси
— взуття відсутнє
Одяг чистий, без видимих пошкоджень.
Шкіра бліда, з вираженим сіруватим відтінком.
Видимі ушкодження:
— зовнішні травми відсутні
— порізів, проколів або слідів насильницького впливу не виявлено.

Я відвела очі. Рядки почали розпливатися, ніби сам текст відштовхував погляд.
У грудях неприємно стиснулося.
Дванадцять років.

Я змусила себе перегорнути сторінку.

6. Додаткові спостереження
Усі вікна в кімнаті зачинені зсередини.
Температура в приміщенні нижча, ніж у сусідніх кімнатах.
Електронні пристрої у радіусі 10 метрів працюють із перебоями.

— Оце вже цікаво… — пробурмотіла я.

7. Примітка слідчого
На момент складання звіту зафіксовано схожість із попередніми випадками, що розслідуються в рамках серії злочинів.
Ознаки вказують на можливу причетність невстановленої особи, що діє за повторюваним сценарієм.

Слідчий: Іваненко Олег Олександрович
Дата: 18.11.2025

— Свєта, а де зараз Олег?
— У своєму кабінеті. Дивний він сьогодні якийсь.

Я лише кивнула, закриваючи папку.
Коридор здавався довшим, ніж зазвичай. Лампи під стелею мерехтіли, кидаючи на стіни нерівні тіні.

Я постукала в двері.
Не чекаючи відповіді — зайшла.

— Олеже Олександровичу.
— Каміло. Не очікував тебе тут побачити.
— Мене підключили до серії. Сказали, ти ведеш останній випадок.
— Веду. І вже починаю ненавидіти це слово.
— Я читала звіт.
— І?
— “Температура нижча, ніж у сусідніх кімнатах”, “перебої в техніці”…
— Це стандартні формулювання.
— Ні. Це не стандарт. Ти щось приховуєш.

Чоловік тяжко зітхнув.

— Каміло, давай без цього.
— Я бачила фото тіла.
— І що ти скажеш?
— Воно… неправильне.
— Конкретніше.
— Немає слідів боротьби. Невже дівчинка просто сиділа і чекала, поки з неї витягнуть усе?..
— Судмед уже працює.
— Я не про судмеда. Я про “додаткові спостереження”.
— Це просто примітки.
— Ти ніколи не пишеш “просто примітки”.
— …
— Що ти бачив?
— Нічого, що можна внести в протокол.
— Ми не на допиті.
— Саме тому я і мовчу.
— Олеже.
— (видихає) Ти пам’ятаєш справу на Ливарній?
— Де хлопця знайшли в підвалі?
— Так.
— Ти тоді теж написав про “перебої з електронікою”.
— Бо камери не записали нічого.
— А зараз?
— Зараз вони записали.
— І?
— Краще б не записали.

Він відвів погляд.

— Покажи.
— Ні.
— Чому?
— Бо ти почнеш бачити те саме.
— Що саме?
— Його.
— Це вже не смішно.
— Я не жартую.
— Ти бачив людину?
— Я бачив… форму.
— Поясни нормально.
— Камера стоїть у коридорі. Порожньо. Потім — перешкоди. Як шум.
— І?
— І в цьому шумі щось рухається.
— Хтось?
— Спочатку я теж так подумав.
— А потім?
— Воно не рухається як людина.
— Як тоді?
— Наче… не має ваги.

— …

— І воно зупиняється прямо перед дверима в ту кімнату.
— Де знайшли дівчинку.
— Так.
— Двері ж були зачинені.
— На записі — ні.
— А в реальності?
— Коли ми прийшли — зачинені.

— …

— І ще дещо.
— Кажи.
— На записі є звук.
— Який?
— Шепіт.
— Олеже…
— Можливо, я помиляюсь. Можливо, мені здалося. Але я не вписав це в звіт.
— Чому?
— Ти серйозно питаєш?
— Так.
— Бо це звучить як божевілля. Через таке звільняють.

— …

— Каміло, скажи чесно.
— Що?
— Коли ти дивилась на тіло…
— …
— Ти теж відчула, що воно не просто “без крові”?
— Так.
— Що там щось забрали.
— Не “щось”.
— А що?
— (пошепки) Наче її випили зсередини.

І ім’я. Вона забрала його ім’я, — додала я подумки.

— …

— Тоді в нас проблема.
— Ні.
— Що?
— Це тільки початок.