1.1

Тільки-но почало світати, як мене вирвало зі сну різким дзвінком. Моя професія не дозволяє просто проігнорувати виклик.

— Дільнична третього відділу, Каміла Степова. Слухаю.

Негайний виклик: у приміському будинку знайшли труп. Жінка похилого віку.

Через десять хвилин я вже була в машині. Їхати недалеко. По дорозі зупинилася біля цілодобового — взяла каву й круасан, щоб хоч трохи прийти до тями.

На місці мене зустріло червоно-синє мерехтіння купи патрульних машин і однієї швидкої. Я вийшла з авто, зачинила двері.

— Міш, розповідай.

Колега глянув на мене співчутливо. Місяць майже без вихідних — усе через те, що я відмовила начальнику й не побігла до нього в ліжко. Жах, але для нашого відділу — звично.

— Та що тут розповідати, — почав Міша, як завжди з ноткою чорного гумору. — Бідну бабцю вбили. Дуже жорстоко.

Так, він інколи козел, але професіонал. Я тільки злегка насупилась.

— Ближче до суті, — сказала вже з ноткою злості.

— Чотири ножових прямо в серце. Голова розбита. Відсутня ліва нога.

— Докази?

— Є відбитки взуття біля входу. Пощастило з погодою.

Я зітхнула й ковтнула вже майже холодну каву.

До нас підбігла Маша — моя молодша сестра.

— Каміла, добре, ти вже тут.

Вона чмокнула Мішу в щоку й подала мені документи з фото.

— Ось загибла: сімдесят років. Рани ті ж, що Міша вже сказав, — коротко підсумувала вона.

— Щось додаткове?

Маша на мить задумалася, ніби не була певна, чи це взагалі доказ.

— У домі запах газу.

— І що з того?

— А те, що бабця була облила бензином, — долучився Міша.

Я тихо видихнула.

Перегорнула документ ще раз — і тут задзвонив телефон. Начальник.

Я доповіла. У відповідь почула сухе:

— Ви з сестрою ведете це діло. Офіційно воно ваше.

— Але…

Він уже поклав слухавку. Виродок.

— Дай вгадаю, — озвався Міша. — Ти тепер головна?

— Звісно. І Маша зі мною.

— Чудово, — кинула сестра, навіть без тіні ентузіазму.

Я глибоко вдихнула.

— Ну що, люба, оглянемо місце злочину?