Кров на долонях

Кров на долонях

- Так, все, потім договоримо. В мене тут чергові серії «Гри престолів» в планах. - написала я повідомлення, збираючись згорнути спілкування зі знайомою в соціальній мережі.

- І що ти в них знайшла? Там же жорстокість, бруд і секс. Невже це тобі цікаво? В житті не вистачає? – прийшло від колеги.

- Та де таке побачиш в житті? – спитала я, приправивши відповідь смайлом. Справді, що за дурні питання?

- Завітай до лікарні, до правоохоронців, які займаються вбивствами, та просто на бійню сходи, – схоже колега спробувала вдати з себе розумницю. – Чи в зону бойових дій проїдься з волонтерами, поспілкуйся з реальними людьми, послухай стрілянину.

- А там що досі стріляють? - я здивувалась, нічого такого гучного я останнім часом не чула.

- Ти серйозно? Ти живеш в країні і не знаєш стріляють в зоні бойових дій чи ні? Мабуть що і там люди гинуть, не знаєш? – ну почалось… Дістали вже ці небайдужі. Якось не очікувала подібної дурні від Олени.

- Я не читаю новини, аби не псувати настрій, – написала я з досадою, і тут же навздогін допечатала. – І взагалі, що я в таких місцях забула?

- Для початку розуміння того факту, що смерті та жорстокості і в реальному житті забагато.

- А так я наче не розумію?

- Схоже ні.

- Та все я розумію, не перекручуй. Фільм то лише фільм.

- Надпопулярний фільм в якому кожні п’ять хвилин когось або вбивають, або ґвалтують і часто неприроднім способом, або все одразу. Гарний маркер потреб суспільства…

- Там все зовсім не так! Та і в останні сезони вони перестали робити хайп і нічого такого трешового там вже немає. Ти його взагалі дивилась?

- Намагалась якось, та не пішло. Настільки насичений мікс зі зрад, крові і сексу якось моєю системою цінностей не перетравлюється. Тої отрути і в житті достатньо.

- Ти офісний працівник, де ти таке в житті могла бачити? – знову мимоволі скривилась я, високопарним фразам цієї моралістки.

- Іноді далеко ходити не потрібно, просто озирнутись… - прийшло у відповідь.

- В мене не така багата уява, – відповіла я і закрила фб. Ця дурна розмова мене трохи роздратувала, та я не дала волю емоціям. Мені байдуже, хто що там і чому думає. В мене є своя точка зору і я її відстоюватиму. Я молода вродлива жінка і вважаю правильним жити так, як мені подобається, витрачати зароблені гроші на себе, за для отримання задоволення (а не економити на всьому заради якоїсь мети чи благодійності, як деякі), йти до лікаря при підозрах на будь яке захворювання (лише дурні переносять хвороби на ногах), харчуватись лише дорогими якісними продуктами (труїтись дешевим, то не для мене), мити всі фрукти перед їжею (і банани з апельсинами також, щоб там критики не казали, а мікробів на них може бути багато). А ще я вважаю цілком логічним у випадку якоїсь дурні в країні, просто зібрати валізи та поїхати. Мене мало хвилюють політичні баталії, війни і якісь моральні викривлення колег з мого оточення. Головне в цьому житті жити для себе, а всі інші нехай адаптуються. Благодійність, життя заради чужих потреб, то нісенітниця в яку вірять лише дурні.

Запустивши відеоплеєр на комп’ютері, я пішла, помила фрукти і, розклавши їх на тарілці, повернулась у вітальню, поставши зібраний натюрморт на столик біля дивану. Замилувалась виглядом – обожнюю гарну подачу. Щоб там не казали, але на мою думку естетичне задоволення є невід’ємним від смакового. Дивно, що чоловік цього не розуміє. Перші півроку сумісного проживання він постійно обурювався: «Нащо ти огірок мені поклала на тарілку, ти ж знаєш я їх не їм!». Йому просто не доходило, що поряд з червоним помідором та картоплею огірок і листя петрушки просто красиво виглядає. Але зараз я вже його видресирувала і він мовчки їсть. Я ж не змушую все їсти, але подача має бути красивою!

Сьогодні мій благовірний відпросився посидіти з друзями, тож в мене є час виключно на себе. Вечерю готувати бажання не маю, тож обійдусь легким перекусом і гарним серіалом, потім може зроблю маску на обличчя. Всівшись на диван, я зручно влаштувалась підклавши під голову подушку, готова поринути у яскравий світ фентезі. Ось там життя: інтриги, справжні чоловіки, (яким не потрібно видавати детальні інструкції для походу в супермаркет), королеви (до ніг яких кидають статки і життя), шикарні коштовності і велич. На екрані з’явилась моя улюблена королева драконів, і я, потягнувшись у передчутті цікавих вражень, прикрила на мить очі…

Прокинулась я від того, що було доволі холодно, здивовано кліпнула. Що за дурня, чому я не вдома? Перед моїми очима були стіни зі страшними шпалерами, мабуть часів ще молодості моїх батьків, поряд вікно закрите мутною плівкою з кількома невеликими дірками, стеля забита частково якоюсь фанерою. Я хотіла встати, та зрозуміла, що не можу поворухнутись. Запанікувала і раптом відчула, що перевертаюсь у скрипучому в ліжку, притискаючись щокою до якоїсь бридкої подушки з запахом сирості. Не зважаючи на бажання заткнути носа, непорушно розглядала стару запилену шафу з відламаною ручкою, брудну, застелену старим килимом підлогу, чиїсь потерті капці. Раптом почувся стогін. Я хотіла тріпнутись, озирнутись, та знову не змогла. На мене наче навалилась важкість, апатія, втома від життя. Я розуміла, що то все не моє, проте воно настирно в’їдалось у свідомість, від чого стало дуже страшно. Паніка почала накривати та я мужньо заспокоювала себе, розуміючи, що то все мабуть сон. Дурний сон. Поки я, як якась божевільна сама собі щось там подумки розповідала, раптом усвідомила, що вже встала і кудись йду. Відчула, як від руху починає жахливо боліти спина десь біля нирок, права нога ледь згиналась періодично прострілюючи різким болем, а голову наче хтось свердлив. Різний біль шматував тіло так шалено, що вже давно мали литись градом сльози, а думки почали плутатись. Але я чомусь йшла. Вийшла в іншу кімнату, де спав, похропуючи, вкритий товстою ковдрою якийсь старий виснажений дід. Сморід нечистот вдарив в ніс, а від загального видовища хотілось якнайшвидше відвернутись. Та де там! Я схоже була пасажиром в цьому тілі! Дурня якась! Якщо вже втрапляти в чуже тіло, то гарного чоловіка і все те має бути цікаво і весело. А тут якась хвора розвалина, що схоже доглядає за зловонним старцем в дикунських умовах. Це ж не будинок, а якісь нетрі! Вони, що не знають що таке скло? Чого в них на вікнах дірява плівка та фанера? Випустіть мене! Та схоже мої думки, переживання, культурний і естетичний шок нікого не цікавив. Я, тобто та в котрій я знаходилась, поправила ковдру на старому, забрала відро з нечистотами і понесла на вулицю. Запах сечі і калу, якесь страшне резинове взуття допотопного вигляду, подерта стара куртка в слідах незрозумілого бруду на рукаві. Бр-р-р, як таке можна вдягнути?! Та воно вдягло і кудись спокійно йшло, точніше човгало, здригаючись від неприємних відчуттів. Як в такому стані можна ходити? Та тут до лікарні треба нестись великими скачками, а не важкі відра таскати! Та це непорозуміння схоже не знало, що таке здоровий глузд.