РОЗДІЛ VII "Пробудження"

Ніч була дивно тиха. 
Місяць завис над містом, мов око, що стежить за кожним рухом. 
Лея не спала — книга лежала перед нею на столі, сторінки світилися м’яким срібним світлом, хоч усі лампи давно згасли. 
У її голові лунали голоси — спогади, молитви, крики. 
Вони належали жінкам, що колись вимовляли ті ж самі слова, що тепер вона читала. 
“Місяцю, тримай між світами душу, що не знає спокою…” 
Вона підвела очі — і побачила у дзеркалі не своє відображення. 
Срібноволосу жінку з вінком на чолі. 
Арда. 
 
— Ти прокинулася, — промовило відображення. 
— Хто ти? — голос Леї тремтів. 
— Твоя кров. Твоя пам’ять. Твоя помилка. 
— Помилка? 
— Ти любила його понад міру. І тим розірвала баланс. 
— Я не хочу більше жити чужим життям! 
— Тоді проживи наше до кінця. Інакше прокляття не зникне — воно лише знайде нове тіло. 
Відображення простягнуло руку — і з дзеркала впала крапля крові. 
Підлога затремтіла. 
Вітер із порожнечі зірвав аркуші з Книги Місяця. 
 
В ту ж мить за вікном здійнявся чорний дим. 
Небо над містом потемніло, хоч до світанку залишалась година. 
Вогні згасли один за одним. 
І з темряви вийшла тінь. 
Вона не мала обличчя, лише темну ауру, що пульсувала, як серце. 
Земля під ногами Леї вкрилася тонкою плівкою льоду. 
— Ти порушила рівновагу, — прогримів голос, старий, як сам Місяць. 
— Хто ти? 
— Той, хто пам’ятає усі твої клятви. І той, хто приходить по борг. 
Лея відступила. 
Тінь простягнула руку, і з її долоні впала срібна сльоза, що перетворилась на клинок. 
В ту мить двері розчинились — Еліас влетів у кімнату, очі його світилися, як у хижого птаха. 
— Не торкайся її! — крикнув він, кинувшись між ними. 
Срібний клинок зіштовхнувся з його рукою — і розчинився, залишивши на шкірі чорну мітку. 
Еліас впав на коліна. 
— Ти не можеш боротись із тим, що створив, — сказав голос. — Ти — частина клятви, воїн, що став тінню любові. 
Лея впала поруч, обійняла його. 
— Не залишай мене, чуєш? 
— Я не піду. Але якщо тінь візьме мене — знай, що ключ у твоєму серці. 
— Що це означає?! 
— Що врятувати нас може лише ти. Але ціною — самого світла в тобі. 
 
Любов — це не лише полум’я. 
Іноді вона — вогонь, що спалює власне серце, щоб освітити шлях іншому.