Кров Місяця
Пролог
“Кров під місяцем”
Ніч була глибока, як подих забутого світу. Місяць повис над долиною — червоний, мов криця, що щойно вийнята з вогню. Повітря дихало передчуттям — воно ніби знало, що цієї миті народиться щось, чого світ не зможе забути.
Серед лісу стояла давня кам’яна брама. Колись тут пролягала дорога до храму, який давно занурився у землю, немов у сон. Лише кілька жінок у темних плащах стояли колом, тримаючи в руках свічки, що палали нерівним світлом.
Вони не молилися — вони чекали.
Посеред кола лежала чаша, повна густої темної рідини. Місяць, немов у змові, відбивався у ній і світився, ніби живий.
— Настав час, — прошепотіла старша. — Кров пам’ятає, навіть коли серце забуло.
Дівчина, наймолодша серед них, тремтіла. Її долоні були поранені — крапля за краплею стікала її кров у чашу. Місяць зловісно блимнув, і вітер здійнявся з темряви, наче хтось розгорнув невидимі крила.
— Вона прийде, — промовила старша. — Через століття, коли знову запалає червоний місяць. І кров покличе кров.
Дівчина підвела очі до неба, де сяяло те саме криваве світло. Її обличчя було спокійне, хоча сльози блищали на віях.
— Якщо моя душа забуде… — прошепотіла вона, — хай кров пам’ятає.
І в ту мить усе стихло.
Навіть вітер.
Тільки місяць залишився свідком клятви, що змінить долю світу.
#5545 в Любовні романи
#131 в Любовна фантастика
#1987 в Фентезі
#504 в Міське фентезі
Відредаговано: 13.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
