Розділ 14

Куля з чорним серцем вийшла зі ствола майже без звуку.
Мить — і весь світ навколо сповільнився. Лілея бачила, як краплі дощу, застиглі в повітрі, перетворилися на кришталеві голки, як тінь, що виходила з порталу, застигла в пориві, наче живий дим.

Вона не відчула болю. Лише різке тепло, що розлилося від грудей до кінчиків пальців.
Оберіг, який тримала в руці, розжарився, і на його поверхні проявився символ, якого не було раніше — переплетіння троянди й крила.

— Прокидайся… — прошепотіла Равен, але це вже не був голос, що звучав зовні. Він лунав у Лілеї в голові.

Світ раптово обвалився. Лілея впала на коліна, відчуваючи, як серце б’ється швидше… швидше… і раптом — зупиняється.
Усе погасло.

Райан кинувся до неї, але його відштовхнула хвиля світла, яка вибухнула з Лілеїного тіла. Це світло розсікло тінь з порталу, і монстр, що вже ступав у світ, завив і розтанув у повітрі.

Коли сяйво згасло, Лілея лежала нерухомо. Її обличчя було спокійним, наче вона просто спить.
Але в грудях… нічого. Жодного удару серця.

Равен стояла над нею, поклавши револьвер у кобуру.
— Це не смерть, — тихо сказала вона, дивлячись на Райана, який готовий був розірвати її на шматки. — Це вибір. Або вона повернеться іншою… або ніколи.

Вдалині почувся тріск — портал знову почав відкриватися.
А Лілеїне тіло раптом здригнулося, і її очі розплющилися… тепер вони сяяли тим самим червоним, що й у Равен.