Розділ 12

Вітер із запахом троянд і гарячого металу приніс її появу.
На тлі нічного міста, осяяного зорями, вона ступила з човна, що не лишав слідів на воді.
Її капелюх із чорними стрічками приховував обличчя, а темні окуляри відбивали світло так, що жоден не міг зазирнути в її очі.

В руках — срібний револьвер із гравіюванням у вигляді місяця й троянд.
На шиї — амулет із криваво-червоним каменем, який, здавалося, пульсував у такт її крокам.

— Вона тут, — промовила незнайомка тихо, але її голос наче розрізав ніч.
— Запізнилася, Равен, — з тіні вийшла Селена, обличчя якої освітив холодний місяць.
— Я завжди запізнююсь, коли знаю, що фінал без мене не почнеться, — зухвало відповіла та, піднявши окуляри.

Її очі світилися карміновим вогнем, але в них було щось, що навіть Селену змусило відступити на півкроку.

— Це Лілея? — Равен поглянула на дівчину, яка лежала між Евеліною та Райаном. — Маленьке полум’я, що має спалити півсвіту?
— Не твоя справа, — холодно кинула Селена.
— Усе, що горить, — моя справа.

Вона клацнула барабаном револьвера.
Десь у глибині Тіні хтось відповів на цей звук ледь чутним сміхом.

Її прихід змінив усе.
Тепер це була вже не лише гра Селени й Лілеї…
Це була ніч, де червоний колір стане останнім, що вони побачать.

Перший постріл Равен не влучив у ціль.
Він і не мав влучити. Срібна куля з розривним рубіновим серцем пролетіла повз Лілею й врізалася в кам’яну стіну. Від удару по ній розквітли чорні тріщини, і зсередини почала сочитися тінь — жива, пульсуюча, мов кров.

— Вона відкриває портал! — вигукнув Райан, вихоплюючи меч.
— Не заважай, — різко обірвала його Евеліна, — я хочу почути, що вона скаже.

Равен зробила ще два кроки вперед, і нічна тиша згустилася навколо неї.
— Ви всі думаєте, що ця гра — між вами, богами та тінями, — її голос звучав, наче пісня й вирок водночас. — Але правда в тому, що ви лише пішаки.
— А ти хто? — Лілея, притискаючи оберіг, дивилася просто в ці палаючі очі.
— Я — та, хто зупиняє серця. Не для того, щоб убити… а щоб нагадати, що вони можуть знову битися.

Її рука торкнулася револьвера, і куля, яку вона дістала, сяяла чорним, немов поглинала світло зірок.
— Ця куля — для тебе, Лілеє, — сказала вона з ледь помітною усмішкою. — Не бійся. Якщо я вистрілю, твоє серце або прокинеться, або зникне назавжди.

У ту ж мить з порталу вирвався потік тіні, і хтось — чи щось — гігантське почало виходити назовні.
Селена рвучко відступила, але Равен залишилася на місці.
Вона підняла револьвер, не зводячи погляду з Лілеї.

— Обери, — промовила вона. — Я стріляю зараз… чи чекаємо, поки Тінь забере тебе собі?

І в цей момент усе навколо вибухнуло криваво-червоним світлом.

Далі можна зробити так, щоб цей «постріл» Равен викликав або пробудження сили Лілеї, або її тимчасову смерть — і це стане переломним моментом всієї історії.