2

Тож літо в Астері видалося засушливим. Селяни помирали в полях, лорди відпочивали в маєтках, а королівський палац готувався до першого бенкету на честь новонароджених принців. 

— Ваша Величносте, — проговорив стурбовано секретар короля сер Максиміліан, — може, ви скоротите бюджет на свято? Казна не зможе покрити цукрові фігури принців та діамантові брошки для всіх гостей. 

— Нісенітниця! Нам вистачить всього. 

Король Едгар потер підборіддя і знову взявся планувати бюджет. Звісно, цим всім завідувала королева, але вона була занадто слабкою після пологів, а дати бенкет було необхідно — традиції. В кабінет з поклоном зайшов Головний Міністр Варіус. 

— Вашій Величності здоров'я та радості. Боги милосердні подарували Астеру ще двох спадкоємців крові смерті. Боги життя благословили Вашу Величність своєю милістю. Ваша чоловіча сила міцна, а статура поважна. 

— Досить, Варіусе, — Едгар зупинив його, але задоволено посміхнувся. 

Бачачи, що лестощі спрацювали, міністр ще раз поклонився і подав стос документів на підпис. 

— Казна порожніє, а люди багатіють, Ваша Величносте. Трошки збільшимо податок на землю, але не хвилюйтеся — міністр фінансів Горн розрахував так, щоб всі отримали, що хочуть. Податок не вплине на благоустрій королівства. 

Король кивнув і зробив вигляд, що заглибився в читання документа. Звісно, він міг би детально розібратися, але це ж був Варіус. Він вірою і правдою служив минулому королю і завжди був поруч з ним. Досвідчений міністр, достойний чоловік і щира людина. Едгар таємно радів, що відданість Варіуса Крейна навіки належить Астеру. 

Королева лежала на ліжку, біла як порцелянова маска, і тихо перемовлялася з леді Дует. 

— Амандо, чи все добре в палаці? Мене бентежать чутки, що доносяться з кухні… 

— Ваша Величносте, готують великий бенкет, але бюджет… Він… 

— Кажи, Амандо, не приховуй нічого. 

— Було замовлено двісті діамантових брошей, цукрові фігурки принців, золоті карпи, перепілки і цесарки в неймовірній кількості, десять діжок найкращого вина і мантії, розшиті золотою і срібною ниткою для Вас і Його Величності. 

— Ох, Амандо. Але казна… Звідки? 

— Головний Міністр Варіус сьогодні приніс документи на додаткові податки Його Величності на підпис. 

— Що ж, боюся, Амандо, що скоро тобі треба буде покинути мене. Я думаю, король і королева Фестії будуть раді бачити свого онука Леонхарта і представити його юним принцесам союзних королівств. 

— Як накажете, Ваша Величносте. Але дозвольте запитати: юні принцеса і принци також бажають побачити дідуся і бабусю? 

— Ні, я не можу відпустити всіх дітей, я буду дуже сумувати. Ти ж розумієш. Йди, Амандо. Я втомилася. 

Зачинивши двері в покої королеви, леді Дует першим же ділом пішла до свого незмінного коханця — сера Максиміліана. Саме він розказував їй останні новини з кабінету короля. Юний лицар розумів, навіщо фрейліна королеви розпитує у нього, що відбувається в особистому кабінеті, але в той же час він знав, що тільки королева зможе відмовити короля від необачних дій. 

Сьогодні юний сер Макс дуже шкодував, що пологи підкосили здоров'я королеви. Він бачив документи, які підготували міністр Варіус і міністр Горн, і знав, що народ Астору не витримає. Тож коли леді Аманда прийшла до нього в кімнату і повідомила, що найближчим часом їй треба буде покинути замок разом з кронпринцем, Максиміліан просто кивнув головою. Аманда розуміла, що наказ відвідати батьків королеви Марти, великих короля і королеву Фестії, має тільки один сенс: Її Величність боїться повстання. Фрейліна точно знала, що саме на ній наразі лежить найбільша і найважча робота — їй треба безпечно вивести спадкоємця престолу Астеру в союзне королівство, а також, окрім того всього, підібрати для нього розумну дружину, яка зможе народити йому спадкоємців і так само, як королева Марта, тримати чоловіка в узді. 

Ці високі матерії не бентежили юну принцесу Еліс. Сьогодні вона знову, як і вчора, гралася у себе в покоях з порцеляновими ляльками, які їй прислав Його Величність батько. Через декілька годин вона піде привітатися з мамою, точніше, з Її Величністю королевою, а після цього прийде Соррен і розповість їй ще якусь цікаву історію. Її вчитель, лицар сер Соррен, колись став боржником її батька, тож зараз був ескортом, представленим до юної принцеси. В його обов'язки входило навчати її історії, риторики, базовим нормам етикету, а також читати, писати і рахувати. Юна принцеса чула, що коли їй виповниться десять, їй наймуть інших вчителів і їх буде більше. Вони будуть навчати її як бути принцесою, а потім представлять майбутньому чоловіку, якого їй обере Її Величність, вийде заміж і її заберуть в країну, де вона, можливо, стане королевою. Їй було дуже цікаво, як це — бути Її Величністю королевою Еліс. Вона з нетерпінням цього чекала.

Ніч перед бенкетом видалася напрочуд тихою. У цій нерухомості було щось зловісне: навіть вітер не наважувався колихати скроні дерев у королівському саду.

У своїх халупах, за межами високих стін, спали селяни, чиї тіла за день перетворилися на суцільний біль від праці на випаленій землі. У маєтках, за зачиненими віконницями, спали лорди та леді, бачачи у снах діаманти та солодке вино. У самому палаці заснули лицарі та фрейліни. Навіть маленька Еліс нарешті заплющила очі, притискаючи до себе ляльку. Весь Астер завмер, наче затамував подих перед стрибком у прірву.

Ранок вибухнув галасом. У повітрі стояв важкий запах поліролі та свіжої крові з кухонь, де патрали сотні перепілок. Слуги з несамовитістю начищали паркет воском, доки той не почав відбивати прохожих, як темне дзеркало. 

Марта стояла перед дзеркалом. Її сукня була багряною — кольору застарілої крові, що вже почала підсихати. На її фоні фамільні рубіни здавалися застиглими краплями справжньої сили. Важка мантія з горностаєм, розшита золотими нитками, давила на плечі нелюдською вагою. Марта відчувала, як ця тканина тягне її донизу, наче намагаючись втиснути її плоть у камінь підлоги.