1

Земля в Астері тріскалася, наче стара кістка. Пил висів у повітрі непорушною завісою, забиваючись у легені селян, що марно копирсалися в пересохлих борознах. Вода в колодязях пішла так глибоко, ніби сама природа намагалася сховатися від королівства.

Люди розгинали спини, втираючи піт брудними руками, і дивилися в бік замку. Там, на високих вежах, сонце відбивалося від каміння так люто, що боліли очі.

Раптом над полями розкотився мідний гул. Один удар, другий, третій… Святкові дзвони. Важкі, гучні, вони розбивали розпечене повітря. 

— Близнюки, — прохрипіла стара селянка, кидаючи порожній колосок у сірий пил. — Два принци. Ще два роти, які з’їдять наш врожай раніше, ніж він зійде.

Вона плюнула під ноги, але земля була настільки сухою, що навіть слина миттєво зникла, залишивши лише брудну пляму. Народження спадкоємців стало для Астеру остаточним прокляттям.

У покоях королеви пахло застояним ладаном, залізом та гіркими травами. Марта лежала серед вологого від поту шовку, відчуваючи кожну жилу свого виснаженого тіла. Кожен м'яз сковувала жага чогось небаченого, дикого й незвіданого. Груди боліли від припливу молока, а живіт тягнуло — чи то від недавніх переймів, чи то в очікуванні майбутнього страху. «Сподіваюся…» — безладно промайнуло в її голові, але задишка і біль миттєво повернули її в реальність. Вона знала: зараз вона просто не має права заплющити очі.

Король Едгар стояв біля колиски. Він навіть не глянув на дружину, яка дев’ять років терпіла його холод та низку фавориток, чиї голоси вечорами долітали з королівських садів та його покоїв. Пальці короля прикрашені важкими перстнями, торкнулися обличчя одного з немовлят.

— Кастор і Поллукс, — вимовив він. У його голосі не було батьківської ніжності — лише холодна гордість та прагматизм колекціонера, який нарешті отримав рідкісний екземпляр. — Справжні чоловіки. Жодної похибки.

Він нарешті обернувся до Марти. Його погляд був тверезим і розважливим. Едгар знав, що «прокляту кров» їхньої династії не обманути — бастарди рідко виживали або народжувалися каліками, а законні спадкоємці давалися ціною висушування материнської душі. Але сьогодні на його суворому обличчі промайнула посмішка і нарешті він був задоволений. У нього був Леонхарт, а тепер ще й ці двоє. «Запасні» деталі механізму влади.

— Ви, там, підготуйте королеву до бенкету. — наказав Його Величність.

Дев’ятирічна Еліс стояла в тіні важкої портьєри у високому коридорі. Вона була настільки тихою, що служниці, які пробігали повз із гарячою водою та чистими простирадлами, просто не помічали її, наче вона була частиною гобелена.

З-за дверей долинав плач немовлят — різкий, вимогливий. Еліс притиснула долоні до холодного каменю стіни. Вона пам’ятала, як батько дивився на неї — як на прикру помилку в розрахунках, як на борг, який неможливо повернути.

Поступово дитячий крик за дверима потонув у гуркоті оркестру та дзвоні кришталю, що долинав із нижніх поверхів. Того вечора в головній залі влаштували бенкет. Палац вкотре  поспішав зануритися в свято інтриг та блюзнірства. Леонхарту було вже чотирнадцять. Кронпринц сидів праворуч від батька, і світло факелів вигравало на його золотистому волоссі. Лео посміхався — чарівно, легко, так, що юні леді за столами ніяковіли й червоніли.

Він нахилився до однієї із фрейлін, пальці владно стиснули тонку тканину її сукні. Еліс спостерігала, як брат грів вуха дівчині. Це був жест короля Едгара. Це була звичайна жорстокість, прикрита оксамитом і пянкими словами. Леонхарт не просто задирав подоли — кров вчила володіти людьми як майном.

Королева Марта, бліда й виснажена, спостерігала за сином з іншого кінця столу. Її погляд ковзнув по Еліс, яка самотньо копирсалася в тарілці. Марта не відчула жалю та провини. Вона лише зробила в голові помітку: дівчинка підросла. Шкіра біла, риси обличчя витончені. Вона — гарний товар. Вигідний шлюбний договір міг би зміцнити позиції Леонхарта ще більше.

Королева відвернулася, приховуючи посмішку за кубком вина. Свій борг перед Астером вона виконала. Тепер залишалося лише розставити фігури на дошці так, щоб вони ніколи не змогли втекти.