Частина перший: Ліс, Що Пам'ятає.

Священний ельфійський ліс був одним із найдавніших місць у світі. Його дерева пам'ятали часи, коли ще не існувало людських королівств, а магія вільно текла крізь землю, воду й повітря. Темний густий ліс простягався на багато кілометрів до самого обрію, немов живий океан із смарагдових крон. Колись цей ліс був символом миру та гармонії, але війна змінила все.

    Величезні срібнокорі дуби та смарагдові ясени здіймалися високо в небо, старші за багато королівств. Дерева стояли так щільно одне до одного, що їхні крони перепліталися між собою над головою, утворюючи непроникний купол.

     Що сонячне світло насилу пробивалося крізь цю густу завіс. Зрідка проникало крізь зелене склепіння. Лише поодинокі промені знаходили шлях крізь цю зелену завісу мов золоті нитки, падаючи на землю сріблястими променями світла, нагадували згасаючої надії. У напівтемряві лісу панувала дивна тиша. Мох вкривав коріння стародавніх дерев звивалося по землі, мов велетенські змії, та каміння м'яким зеленим килимом нагадували забутих вартових минулих епох а вологе повітря пахло сирою землею, хвоєю та старим листям.

    Кожен крок луною віддавався серед стовбурів, а шелест листя здавався тихим шепотом невидимих мешканців лісу. Подекуди серед папороті мерехтіли крихітні блакитні вогники лісові духи, що спостерігали за кожним чужинцем із цікавістю та недовірою. Навіть вітер тут рухався інакше обережно ковзаючи між гілками. Воно пахло стародавніми чарами, що жили тут задовго до появи людей. Тіні тут були глибокими й густими, здавалося похмурим і таємничим місцем, де сонце втрачало свою силу, а природа зберігала давні секрети у своїй мовчазній глибині, ніби жива темрява ховалася між деревами.

    У глибині лісу ховалися руїни ельфійських святинь. Кажуть, що сам ліс мав душу. Він бачив кожного, хто входив під його тінь, і відчував наміри чужинців. Кожен, хто наважувався ступити під склепіння цього лісу, відчував на собі погляд незліченних невидимих очей. Здавалося, сам ліс був живою істотою мудрою, могутньою і такою ж небезпечною, як найдавніша магія світу. У самому серці лісу, приховане від сторонніх очей, стояло ельфійське місто. Його білосніжні вежі зливалися з деревами, немов були вирощені самою природою. Там жили ельфи гордий і мудрий народ, що століттями оберігав свій дім, його таємниці та давню магію від усього світу. Який пам'ятав жахи війни та понад усе цінував мир, здобутий такою дорогою ціною.

    Століттями цей ліс був свідком кривавої війни між ельфами та людьми. Його земля вбирала кров полеглих воїнів, а могутні дерева бачили незліченні битви, що спалахували під їхніми кронами. Людські армії раз за разом намагалися прорватися в серце ельфійських володінь, але сам ліс ставав на захист своїх дітей. Стежки змінювали напрямок, туман приховував ворогів, а стародавня магія збивала загарбників зі шляху.

    Кров воїнів просочила коріння древніх дерев, а їхні душі, за легендами, назавжди залишилися блукати серед темних хащ. Кажуть, що навіть тепер у тихі ночі серед дерев можна почути відлуння давньої війни: брязкіт мечів, бойові кличі та сумний спів ельфів за загиблими. У тумані почали з'являтися примарні постаті загиблих воїнів, а мандрівники нерідко чули далекі голоси тих, хто давно мав спочивати в землі.

   Ліс став мовчазним свідком незліченних трагедій. Його дерева бачили падіння міст, загибель героїв і народження ненависті, що передавалася з покоління в покоління. Лише після багатьох століть кровопролиття було укладено крихкий мирний договір, що розділив землі двох народів і поклав край війні. Зрештою обидва народи виснажилися настільки, що були змушені укласти мирний договір. Кордони розділили їхні володіння, а древній ліс залишився недоторканною святинею ельфів.

    Але інколи легенди говорять що мир прийшов за інших причини.

    Густий ліс потопав у мороці. Високі дерева стояли, мов стародавні велетні, а їхні покручені гілки нагадували кістляві руки, що тягнулися з темряви. Туман стелився між стовбурами, ховаючи землю під блідою ковдрою. Не співали птахи, не шелестіли дрібні звірі. Здавалося, сам ліс затамував подих.

    Але у ньому ще жевріло життя, бо він не підкорявся владі людей.

    По густому та темному лісу, вузькій стежці неквапливо йшов мисливець. Високий хлопець, широкі плечі, із міцною спортивною статурою. Чорне волосся, пасма падали на темні очі, праву брову перетинав старий шрам. На шиї татуювання, а у вухі блищала металева сережка. Наплічний рюкзак на одній шлейці. Чорна капішон що приховував обличчя. Чорна маска, яка закривала нижню частину обличчя. Об'ємна чорний куртка із матової тканини з кишенею на рукаві. Чорне кофта з капюшоном, надітим під куртку. Вільні штани чорного кольору з великими накладними кишенями та декоративними ремінцями. На поясі серед спорядження висів старий срібний кулон. Переплетення тонких гілок обіймало зелений камінь. Для стороннього це була лише прикраса. Для ельфів символ одного з давніх родів. Високі чорні тактичні черевики на масивній підошві зашнуровані. Увесь образ був виконаний у чорних відтінках без яскравих деталей. Мисливець навіював страх та здавався частиною цього мороку.

    Серед густого листя на гілці з'явилася тінь, промайнула серед дерев. Потім ще одна. Мисливець помітив, що хтось за ним стежить, та не подав виду, що відчув це. Потім ще одна. Він це помітив одразу, але навіть не повернув голови, ледь помітно підняв очі. Лише продовжив іти. І саме тоді зверху на нього кинулася темна постать. Мисливець різко відскочив убік. Лезо меча зі свистом розсікло повітря там, де щойно була його шия. Перед ним приземлилася молода дівчина.

    — Ти забрався не туди, людино! — грубим голосом сказала юна дівчина. Її тендітна фігура стала в бойову стійку.

    — А мені здавалося, туди я й прийшов, — випрямившись на весь зріст, відповів мисливець. Його голос був низьким басом, але в ньому чулися насмішки. Він глянув на дівчину, розглядаючи її силует.

    Струнка, витончена, але водночас сильна. Невисокого зросту, із тонкою талією. Волосся дуже довге, густе й чорне, майже як ніч. Спереду спадало характерне довге біле пасмо з лівого боку, що контрастувало з темним волоссям нагадувало місячне світло, а голову покривав капюшон, який приховував вуха. Шкіра дуже світла, з легким порцеляновим відтінком. Обличчя тонке й витончене, з високими вилицями, прямим носом і повними губами. Дівчина вдягнена в довге темне вбрання з чорної шкіри та тканини. Довга чорна сукня з приталеним корсетом і високим коміром. Рукави вузькі та прикрашені мереживними візерунками, а багатошарова спідниця складається з рваних напівпрозорих полотен, що спадають донизу. Талію підкреслює широкий пояс із металевими деталями та ланцюжками, а образ доповнюють темний плащ з капюшоном і легкі металеві накладки на плечах та руках. Образ доповнюють високі чорні шнуровані чоботи та повязка на стегні на яку кріпився ніж. Загальний вигляд поєднує шляхетність, загадковість, елеганть і витонченість.