Пролог

     Люди та ельфи вели столітню безжальню війну за право володіти землями. Ріки крові заливали поля битв, а ненависть між народами передавалася з покоління в покоління. Тисячі були вбиті, сотні ельфів було продані в рабство. Здавалося, цьому протистоянню ніколи не настане кінець, Та доки з роками чисельність людей невпинно зростала, тоді як ельфи втрачали свої міста, воїнів і надію. Та їхня магія почала зникати. Війні прийшов кінець лише тоді, коли сторони створили та підписали мирний договір про невтручання на землі одне одного. Він забороняв втручання у володіння одне одного та мав покласти край багатовіковій ворожнечі.

Але мир існував лише на папері.

     Ельфи залишили свої зруйновані землі та сховалися серед дрімучих лісів, стали домівкою для них. Вони почали ховатися та збудували таємні поселення від людей що стали прихистком для тих небагатьох, хто вижив після багатовікової війни. Ліс став для них домом і надійною фортецею, що давала можливість розвиватися й надалі, незважаючи на малу чисельність раси. Майже кожен його мешканець змалку навчався володіти зброєю  та умів захищатися. Адже знав: бо унебезпека від ворогів залишалася й надалі. Хоч і був укладений мирний договір, люди продовжували виловлювати ельфів, одних убивали, інших продавали в рабство.

    Комусь могло пощастити й стати прислугою в престижних будинках, а комусь ні, та перетворитися на розвагу в борделях для багатіїв. Власники таких закладів були одними з найактивніших покупців. Найбільшу ціну давали за чистокровних ельфів нащадків давніх королівських родів, у чиїх жилах текла кров стародавніх правителів. Але їх залишилися одиниці. Багатії готові були викласти чималі суми, щоб мати у себе такий екземпляр.

    Для багатьох людей ельфи стали дорогим товаром, на якому можна було збагатитися. Чистокровний ельф коштував цілий статок. За нього можна було купити маєток, землю і забезпечити себе на багато років уперед. А якщо в полон потрапляла молода, вродлива та невинна ельфійка. За одну таку полонянку багатії були готові платити суми, яких вистачило б на безтурботне життя до самої смерті. Саме тому на тих небагатьох, хто ще зберіг чисту кров предків, полювали без упину. І кожен день, прожитий на волі, міг стати для них останнім.

    Також існували мисливці, які шукали скарби, збираючись у місця, де панувала смерть, а життя й духу не було. Ельфійський ліс став місцем, де можна було знайти цілющі трави та дорогоцінне каміння. Входити в такі місця було небезпечно, адже їхні охоронці могли бути будь-де. Вони вміли зливатися з місцевістю та були спритними й невловимими