РОЗДІЛ 17 — Постріл у Гордія

Частина 1. Тривожне пробудження

Ранок почався з тиші лісу. Поліна прокинулася першою. Гордій спав на дивані навпроти неї, його обличчя відбивало ще залишки напруги вчорашньої ночі. Але Поліна відчула щось тривожне.

— Вони не відпустили нас… — прошепотіла вона, ніби сама собі.

Її очі обвели будиночок, лісові стежки — ніби намагаючись знайти приховані рухи. Інтуїція говорила, що небезпека ще поруч.

Гордій прокинувся і одразу відчув її напруженість:

— Щось не так? — запитав він, підводячись.

Поліна не змогла відповісти словами, але її погляд передав тривогу, і Гордій миттєво зрозумів: ворог не відступив.

Частина 2. Напад вранці

Раптово ліс ожив. З-за дерев з’явилися тіні, цього разу більш організовані та численні.

— Гордій! — закричала Поліна, але він вже був на ногах, прикриваючи її своїм тілом.

Перший постріл пролунав ближче, ніж вони очікували. Гордій рухався блискавично, прикриваючи Поліну, але відчув сильний удар у плече.

— Ааа! — Гордій схопився, але залишався на ногах, тримаючи зброю.

Поліна відчула страх, який стискає серце. Вона знала: якщо він впаде, вони обидва загинуть.

— Гордій, тримайся! — кричала вона, спостерігаючи, як кров починає течи з поранення.

Частина 3. Польові умови

Вони швидко забігли у будиночок, Гордій спираючись на стіну. Поліна зрозуміла: їй доведеться рятувати його життя в польових умовах.

Вона оглянула поранення. Куля зачепила плече і частково пройшла крізь м’яз. Кров текла рясно, а серце Гордія билося нерівно.

— Тримайся, — сказала Поліна, спокійно, але всередині її охоплював жах. — Тобі не можна втрачати свідомість.

Вона розпочала екстрену операцію у будиночку, використовуючи все, що було під рукою: джгути, чисті тканини, знання нейрохірурга.

Гордій стогнав від болю, але непохитно дивився на Поліну, ніби його життя цілком залежало від її рук.

Частина 4. Емоційне зближення

Поліна працювала швидко, обробляючи рану, зупиняючи кровотечу. Кожен її рух був точним і рішучим.

— Гордій… ти повинен залишитися зі мною, — прошепотіла вона, відчуваючи, як серце стискається від страху втратити його.

Він відкрив очі, важко дихав і тихо промовив:

— Я… не залишу тебе…

Поліна відчула, що між ними остаточно ламаються стіни. Страх, небезпека і турбота переплітаються, перетворюючи їхні стосунки у щось набагато сильніше.

— Ти сильний, Гордій. Тримайся! — вона схопила його руку, стискаючи її, наче могла передати йому всю силу свого серця.

Частина 5. Непритомність Гордія

Незважаючи на всі зусилля, Гордій втрачає свідомість. Поліна тримає його, серце стискається від страху:

— Ні… ти не можеш залишити мене! — кричала вона, намагаючись утримати його, одночасно контролюючи кровотечу.

Вона відчула, що життя Гордія висить на волосині, і всі її навички, знання і емоції об’єдналися в єдину силу, щоб його врятувати.

Поліна дивиться на його бліде обличчя, відчуває серцебиття, що слабшає, і розуміє: тепер вона готова ризикувати всім заради його життя.

Частина 6. Психологічна напруга

Вона працює безперервно, контролюючи дихання, кровотечу і біль Гордія. Кожна хвилина — битва за його життя і за їхню спільну долю.

— Тримайся… — повторює вона, наче заклинання. — Ти залишишся тут, ми впораємося…

Її руки тремтять, але вона не може дозволити собі страх — Гордій повинен вижити.

Її погляд падає на його обличчя: кожна риса його обличчя здається їй дорогою, незамінною, і вона готова боротися за нього до останнього подиху.

Частина 7. Польова стабілізація

Поліна швидко оглянула рану. Куля зачепила плече, пройшла крізь м’язи, зачепила артерії. Серце Гордія билося нерівно, але він ще був живий. Поліна розуміла: кожна хвилина може стати вирішальною.

Вона наклала джгут, використовуючи ремінь з рюкзака, після чого перев’язала рану чистою тканиною, імпровізувавши з усім, що було під рукою.

— Тримайся, Гордій, — сказала вона рішуче. — Тобі не можна втрачати свідомість.

Він дивився на неї з напіввідкритими очима, відчуваючи, що її рішучість стала його опорою.

— Я… тобі довіряю… — прошепотів він.

Поліна відчула, як серце стискається від ніжності і страху одночасно. Вона знала: тепер вони не просто захищають одне одного, а живуть спільним життям у буквальному сенсі.

Частина 8. Максимальна близькість

Вони залишалися поруч, Поліна постійно контролювала його стан. Кожен її дотик, кожен рух рук був точним і рішучим. Але водночас між ними зростала емоційна напруга.

— Ти сильний, — сказала Поліна, стискаючи його руку. — Тримайся… ти залишишся тут зі мною.