РОЗДІЛ 16 — Напад у лісі

Частина 1. Початок дороги

Ранок був тихий і сонячний, але для Поліни й Гордія він обіцяв небезпеку. Повертаючись із будинку Соболь до клініки, вони їхали тихою заміською дорогою. Ліс навколо створював ілюзію спокою, але інтуїція Гордія кричала: сьогоднішній день буде іншим.

— Мені здається, тут щось не так, — тихо промовив Гордій, відчуваючи, як напружуються м’язи рук на кермі.

Поліна кивнула, її серце билося частіше. Вона навчилася контролювати страх після перестрілки з Любомиром, але це відчуття було новим: відчуття, що на них чекає засада.

— Що ти пропонуєш? — запитала вона.

— Мабуть, доведеться бути готовими до всього. Не відходь від машини.

Їхні очі зустрілися на долю секунди, і в тиші вони обмінялися мовчазним сигналом: вони разом у цій небезпеці.

Частина 2. Засада

Лісова дорога звужувалася, і раптом з-за дерев вибігли тіні. Гордій миттєво зрозумів, що це нападники. Машина спалахнула в ліхтарях і скрику, постріли почали розривати спокій ранку.

— Поліна, пригнись! — крикнув Гордій, і їхня машина закрутилася на узбіччі.

Перестрілка була блискавичною. Гордій виходив з автомобіля, прикриваючи Поліну своїм тілом. Він вражав ворогів точними пострілами, але кілька куль зачепили шини і корпус машини.

Поліна, тремтячи, сховалася за деревом, спостерігаючи за надзвичайною майстерністю Гордія, яка зараз поєднувала холоднокровність і рішучість захистити її.

— Ми повинні втекти у ліс, — промовив Гордій, коли перестрілка трохи вщухла. — Там є старий будиночок.

Поліна кивнула, усвідомлюючи, що це не просто втеча — це початок нової фази їхнього життя, де страх і близькість переплітаються.

Частина 3. Лісовий будиночок

Прибувши до старого будиночка в глибині лісу, Гордій заблокував двері і вікна, переконавшись, що вони тимчасово у безпеці. Поліна сіла на дерев’яний диван, і Гордій поставив на стіл гарячу воду.

— Тепер ми можемо трохи відпочити, — сказав він, але його руки все ще були напружені.

Поліна дивилася на нього і бачила, як раніше неприступна крига починає танути. Тепер він був не лише охоронцем, а людиною з почуттями, яка турбується про неї щиро, не показуючи слабкості зовні.

— Гордій… я не можу повірити, що ми вижили, — промовила вона тихо. — Це… це було страшно.

Він підійшов ближче, не торкаючись її, але його погляд випромінював тепло:

— Я знаю. Але ми разом. І я не дозволю їм зробити тобі шкоду.

Поліна відчула, як серце розтоплюється від цього відчуття захисту і довіри.

Частина 4. Ніч у лісі

Ніч наступила швидко. Ліс оточував їх, і лише вітер гойдав дерева. Гордій і Поліна сиділи поруч біля маленького столу, обмінюючись тихими словами.

— Раніше я ніколи не довіряв нікому повністю, — зізнався Гордій. — Моя холодність була захистом…

— Тепер ти не такий холодний, — промовила Поліна. — Я бачу в тобі щось людське, тепле…

Між ними виникло мовчазне розуміння. Вони сиділи поруч, відчуваючи страх і тепло одночасно, розуміючи, що в цій кризі народжується їхнє справжнє почуття.

Поліна нахилилася трохи ближче, і Гордій не відвернувся. Вони ще не поцілувалися, але відчуття близькості було сильнішим, ніж будь-які слова.

Частина 5. Розмова по душах

Вони довго говорили про минуле. Поліна розповідала про свій страх втратити близьких і про те, як вона відчуває себе полонянкою обставин. Гордій ділився тим, як важко було жити в світі, де доводиться ховати почуття і бути безжальним, навіть коли це йде проти його серця.

— Я ніколи не думав, що знайду когось, за кого готовий ризикувати всім, — сказав Гордій.

Поліна відчула новий рівень довіри. Вона розуміла: він не просто охороняє її тіло — він відкриває серце, і вони обоє змінюються під тиском небезпеки та близькості.

Вони заснули поруч, але на різних диванах, відчуваючи, що навіть у тісноті лісового будиночка між ними є невидимий зв’язок, який зміцнює їхню любов і довіру.

Частина 6. Друга хвиля ворогів

Ніч у лісі була тихою лише на перший погляд. Темрява приховувала рухи — ворог міг наблизитися в будь-який момент. І це сталося.

— Гордій… щось рухається! — прошепотіла Поліна, напружуючи погляд у темряві.

Гордій миттєво підняв зброю, рухаючись вперед. Він відчував, як його серце пришвидшилося, але холоднокровність і тренування дозволяли йому діяти блискавично.

Відразу пролунали постріли. Друга хвиля нападників намагалася прорватися через дерева, намагаючись оточити будиночок. Гордій прикривав Поліну, рухаючись так, щоб вона залишалася поза прямою загрозою.

Поліна тремтіла, але під його наглядом могла контролювати страх і виконувати роль медичної підтримки: перев’язувати рани охоронців і давати короткі команди, які він наказував.

— Тримайся поруч, — знову наголосив Гордій. — І дивись, куди йдеш.