РОЗДІЛ 7 — Сергій починає полювання

Частина 1. Коли зникають не просто люди

Сергій Штерн не вірив у інтуїцію.
Він вірив у факти, часові проміжки й помилки, яких не роблять двічі.

Саме тому він зрозумів, що з Поліною щось не так, ще до того, як її офіційно оголосили зниклою.

Вона не відповідала вже дванадцять годин.

Не дві. Не три.
Дванадцять.

Поліна не була з тих, хто зникає без попередження. Вона завжди писала. Завжди відповідала хоча б коротким: “Я в операційній”, “Передзвоню”, “Жива”.

Сергій сидів у машині біля її будинку й дивився на темні вікна.

— Ні, — пробурмотів він. — Так не буває.

Він подзвонив Євгену.

Абонент — поза зоною.

Тоді він уперше відчув холод.

Частина 2. Офіційно — ще ні

У відділку Сергій поводився спокійно. Занадто спокійно.

— Вона доросла, — сказав черговий. — Може, поїхала. Може, у відрядженні.

— Вона не поїжджає без валізи, — сухо відповів Сергій. — І не пропускає роботу.

— Ви родич?

— Я її брат. І слідчий.

Це змінювало тон.

Сергій відкрив ноутбук.

Останній дзвінок Поліни — Катерина Швець.
Час — 16:47.
Тривалість — 18 секунд.

— Занадто коротко, — прошепотів він.

Він знав: короткі дзвінки — це або терміново, або небезпечно.

Частина 3. Олексій Штерн

Олексій з’явився в його кабінеті без дзвінка.

— Я чув, — сказав він. — Про Поліну.

— Що саме?

— Що вона не вийшла на роботу. І що ти вже третю годину сидиш над її дзвінками.

Сергій підвів погляд.

— Ти тут офіційно?

— Ще ні. Але буду.

Вони мовчки дивилися один на одного кілька секунд.

— Я не хочу, щоб це було службове, — сказав Сергій.

— Уже пізно, — відповів Олексій. — Якщо вона зникла — це кримінал.

— А якщо…

— Не “якщо”.

Олексій сів поруч.

— Хто останній її бачив?

— Катерина Швець. Клініка Соболя.

Олексій повільно підвів очі.

— Тоді почнемо з Соболя.

Частина 4. Перші тіні

Прізвище Соболь не було новим.

Воно не фігурувало прямо.
Ніколи — прямо.

Але завжди — поруч.

— Клініка, фармацевтика, тендери, — Олексій гортав досьє. — Чисто. Занадто чисто.

— У таких завжди так, — відповів Сергій.

— А Гордій Войтович?

— Начальник охорони. Без офіційних плям. Але… — Сергій замовк.

— Але?

— Він був у промзоні тієї ночі.

Олексій повільно відкинувся на спинку крісла.

— Цікаво.

Частина 5. Михайло рухається першим

Михайло Всеволодович Соболь дізнався про зацікавленість поліції раніше, ніж Сергій офіційно подав рапорт.

— Почали копати, — сказала Маргарита, заходячи в кабінет. — Поки обережно.

— Хто?

— Штерни.

Михайло не змінився на обличчі.

— Час?

— День-два. Потім — офіційно.

— Добре, — сказав він спокійно. — Запускаємо варіант “від’їзд”.

— Уже готую, — кивнула Маргарита. — Квитки, готелі, камери.

— І ще, — додав він. — Хай Гордій тримає її подалі від камер.

Маргарита зупинилася.

— Ти боїшся?

— Я не боюся, — холодно відповів Михайло. — Я не люблю шум.

РОЗДІЛ 7 — Сергій починає полювання

Частина 2. Перша зачистка та підозри

Сергій і Олексій вирішили діяти негайно. Вони розбили роботу на кілька рівнів:

1. Клініка Соболя
2. Фармацевтична фабрика
3. Промзона і всі можливі відходи

Сергій відчував внутрішню напругу, яку раніше відчував лише під час операцій. Кожен крок — ризик, кожна хвилина — потенційна пастка для Поліни.

— Ти впевнений, що це не хтось із внутрішніх? — запитав Олексій, коли вони піднімалися на третій поверх клініки.

— Ні, — Сергій коротко похитав головою. — Там не може бути випадкових людей. Всі знають, що Поліна важлива. І всі знають, що з нею можуть зробити… — він не завершив фразу.