Розділ 29. Ціна Хранительки

Золота лінія на руці Каеля потемніла ще на один відтінок.

Він стиснув зуби, намагаючись приховати біль.

Лея побачила це.

— Каелю.

Вона рушила до нього, але Печатка різко спалахнула.

Між ними виникла прозора стіна.

Лея вдарила долонею по невидимій перешкоді.

— Ні!

Каель підняв руку.

— Не чіпай її.

— Вона забирає тебе.

— Поки що — ні.

— Що означає «поки що»?

Каель спробував підвестися.

Його ноги підкосилися.

Лея кинулася до нього вдруге.

Цього разу стіна не дозволила їй пройти.

— Я не залишу тебе там!

— Леє!

Вона обернулася.

Еріан стояв біля Печатки, блідий і напружений.

— Не ламай зв'язок.

— Чому?

— Бо він тримає сьомі ворота закритими.

Лея завмерла.

— Тобто якщо я заберу Каеля...

— Вони відкриються.

— А якщо залишу?

Еріан не відповів.

Лея зрозуміла.

— Зв'язок почне руйнувати його.

— Так.

Вона заплющила очі.

Перед нею знову промайнули три майбутні.

Каель мертвий.

Каель живий по інший бік воріт.

Ноктар, позбавлений магії.

Три варіанти.

Жодного правильного.

— Невже це все? — прошепотіла вона.

Перший Хранитель стояв у темряві.

— Ти хотіла вибору.

Лея повернулася до нього.

— Я хотіла свободи.

— Свобода завжди має ціну.

— Ні.

Лея витерла сльозу.

— Ціну мені весь час називали інші.

Вона подивилася на Каеля.

— А тепер я сама її визначу.

Каель похитав головою.

— Леє, не роби цього.

— Чого?

— Не жертвуй собою заради мене.

— Хто сказав, що я збираюся жертвувати?

Він замовк.

Лея підняла Печатку.

— Я не збираюся вибирати між тобою і світом.

Золоте світло почало огортати її руки.

— Я знайду спосіб, за якого не доведеться втрачати ні те, ні інше.

Еріан похитав головою.

— Такого способу немає.

Лея подивилася на нього.

— Тоді я створю його.

Печатка різко спалахнула.

Чорна поверхня розійшлася.

Золота тріщина перетворилася на цілу мережу світла.

Перший Хранитель відступив.

— Зупинись.

Лея вперше почула в його голосі страх.

— Чому?

— Тому що ти робиш те, чого не робив жоден Хранитель.

— Що саме?

— Не підкоряєш Печатку.

Лея стиснула пальці.

— Я слухаю її.

Перший Хранитель похитав головою.

— Ні.

Він подивився на неї.

— Вона слухає тебе.

У цей момент шість воріт навколо них спалахнули.

Через перші прорвалося сріблясте світло.

Другі затремтіли.

Треті вкрилися золотими тріщинами.

Четверті почали закриватися.

П'яті випустили потік холодного повітря.

Шості загуркотіли так сильно, що підлога пішла хвилями.

А сьомі залишалися закритими.

Лея відчула, як сила проходить крізь неї.

Не як удар.

Як потік.

Вона побачила спогади.

Сотні.

Тисячі.

Перші Хранителі.

Перші Вартові.

Міста, яких більше не існувало.

Людей, чиї імена давно забули.

Дітей, які бігли срібними вулицями.

Жінок, які залишали свої спогади в деревах.

Чоловіків, які передавали силу наступному поколінню.

Усе це проходило через Лею.

І раптом вона зрозуміла.

Магія не була зброєю.

Магія була пам'яттю.

Саме тому Порожнеча хотіла її знищити.

Не світ.

Не людей.

Пам'ять.

Бо поки люди пам'ятають себе, вони можуть вибирати.

Лея розплющила очі.

— Я знаю, що ти хочеш.

Темрява навпроти неї завмерла.

— Ти хочеш, щоб усі забули, ким вони були.

Порожнеча не відповіла.

— Ти хочеш, щоб страх став єдиною пам'яттю, яка залишиться.

Чорне повітря навколо затремтіло.

— І тоді ніхто не зможе чинити опір.

Голос пролунав з усіх боків.

— Ти нарешті зрозуміла.

Лея підняла Печатку.

— Але ти зробила одну помилку.

— Яку?

— Ти забула, що пам'ять можна передавати.

Золотий потік пішов від неї до Каеля.

Його рука спалахнула.

Темна лінія на шкірі зупинилася.

Каель підняв голову.

— Леє...

— Пам'ятаєш, як ми відкрили перші ворота?

— Так.

— Пам'ятаєш, як я боялася?

— Так.

— А тепер запам'ятай інше.

Вона простягнула до нього руку.

— Я не дозволю тобі померти заради мого вибору.

Каель зробив крок уперед.

Золота стіна між ними затремтіла.

Він поклав долоню на її поверхню.

— І я не дозволю тобі залишитися самій.

Їхні долоні зустрілися крізь магічну перепону.

Зв'язок спалахнув.

На цей раз він не був ланцюгом.

Він став мостом.

Перший Хранитель відступив.

— Ні...

Даріан дивився на них.

Потім на власну руку.

Чорні лінії вже дісталися його пальців.

Він тихо сказав:

— Я знаю, що треба зробити.

Еліана різко повернулася.

— Даріане, ні.

Він подивився на неї.

— Ти колись урятувала мене.

— Не роби цього.

— Цього разу я сам вирішу.

Арден підійшов до нього.

— Сину...

Даріан усміхнувся.

— Давно я не чув, як ти мене так називаєш.

Арден простягнув руку.

— Повернися.

Даріан похитав головою.

— Я вже повертаюся.

Він розвернувся до темряви.

Чорні лінії на його тілі спалахнули.

Порожнеча звернулася до нього.

— Ти знову хочеш бути героєм?

Даріан відповів:

— Ні.

Він витягнув меч.

— Я просто більше не хочу бути твоїм шляхом.

Порожнеча вдарила першою.

Темна хвиля пройшла через залу.

Даріана відкинуло до стіни.

Він ударився, але підвівся.

Кров стікала з його губи.

— Даріане! — крикнула Лея.

— Не зупиняйся!

Він кинувся вперед.

Чорне полум'я спалахнуло навколо його тіла.

Порожнеча відступила.

Вперше.

Лея відчула, як Печатка стала легшою.