Розділ 27. Сьомі ворота

— Сьомі ворота знаходяться в мені.

Слова Леї повисли в повітрі.

Ніхто не відповів.

Навіть каміння під ногами, здавалося, перестало тремтіти.

Каель дивився на неї так, ніби намагався зрозуміти почуте, але боявся зробити висновок.

— Що це означає? — нарешті запитав він.

Лея похитала головою.

— Не знаю.

Вона притиснула долоню до грудей.

Під ребрами відчувалося тепло. Воно не було схоже на біль. Швидше на присутність чогось чужого, що прокинулося всередині й тепер чекало.

Печатка в її руці почала пульсувати.

Раз.

Другий.

На третій удар золотий символ на її поверхні спалахнув.

Лея різко вдихнула.

— Воно знову.

Каель підійшов ближче.

— Що ти відчуваєш?

— Наче хтось стукає зсередини.

Він простягнув руку.

— Можна?

Лея кивнула.

Каель обережно поклав долоню їй на плече.

Золотий зв'язок між ними спалахнув.

І одразу ж Каель відсахнувся.

— Я теж це відчув.

— Що?

Він важко дихав.

— Холод.

Даріан стояв біля зруйнованої арки й уважно спостерігав за ними.

— Це не холод.

Лея повернулася.

— Тоді що?

— Порожнеча.

Каель вихопив меч.

— Не називай її так, ніби ти знаєш, що це.

Даріан навіть не поворухнувся.

— Я знаю.

— Ти знаєш тільки те, що вона зробила з тобою.

— Ні.

Даріан підняв рукав.

Чорні лінії вже вкривали половину його руки.

— Я знаю, що вона була тут до нас.

Він підійшов до стіни й торкнувся старого символу.

— До Ноктара. До перших Хранителів. До воріт.

Лея дивилася на нього.

— Звідки?

— Вона показала мені.

— Навіщо?

Даріан гірко всміхнувся.

— Щоб я повірив, що вона говорить правду.

Він опустив руку.

— І я повірив.

Каель зробив крок до нього.

— А тепер?

Даріан подивився йому в очі.

— А тепер я знаю, що вона брехала.

Підлога раптом здригнулася.

Даріан похитнувся.

Лея машинально кинулася вперед.

— Даріане!

Він уперся рукою в стіну.

На його шиї чорні лінії почали світитися.

— Не підходь!

Лея зупинилася.

— Тобі боляче?

— Це не біль.

— Тоді що?

Даріан стиснув зуби.

— Вона прокидається.

— Хто?

Даріан підняв голову.

Його золоті очі на мить стали абсолютно чорними.

— Та, що за сьомими воротами.

У залі стало моторошно тихо.

Еріан повільно закрив книгу.

— Ми повинні йти.

— Куди? — запитав Каель.

— До Чорної Гори.

Лея нахмурилася.

— Там уже були ворота.

— Не ті.

Еріан підійшов до неї.

— Перші шість — це межі.

Він торкнувся Печатки.

— А сьомі — серцевина.

Лея відсмикнула руку.

— Не торкайся.

Еріан одразу зупинився.

— Добре.

— Поясни.

Він видихнув.

— Коли перші Хранителі створювали систему воріт, вони розділили шлях на шість зовнішніх меж.

— А сьомі?

— Вони не створювали їх.

Лея відчула, як по спині проходить холод.

— Тоді звідки вони взялися?

Еріан подивився на неї.

— Вони завжди були всередині Хранителя.

Каель різко повернувся до нього.

— Що ти сказав?

— Сьомі ворота не є фізичними.

Еріан показав на Лею.

— Вони відкриваються тільки тоді, коли Хранитель приймає власну силу повністю.

Лея відчула, як Печатка стала гарячою.

— І що буде, якщо вони відкриються?

Еріан не відповів.

— Я поставила питання.

— Вона стане проходом.

— Для кого?

Еріан подивився на Даріана.

— Для того, хто вже знайшов шлях до неї.

Каель повернувся до Леї.

— Тоді ми не повинні дозволити йому підійти.

— До мене?

— Так.

Лея відчула раптовий напад злості.

— А якщо я не хочу, щоб мене знову ховали?

— Я не про це.

— Тоді про що?

Каель зробив крок до неї.

— Я не хочу втратити тебе.

Лея завмерла.

Даріан відвернувся.

Еріан мовчки відійшов убік.

Каель продовжив:

— Я вже бачив, що роблять із людьми, коли вони намагаються використати магію, яку не можуть контролювати.

Він торкнувся своєї руки.

Золоті лінії під шкірою стали яскравішими.

— Якщо сьомі ворота пов'язані зі мною через наш зв'язок, я не знаю, що станеться, коли ти їх відкриєш.

Лея опустила очі.

— Я теж.

Вона стиснула Печатку.

— Але вперше я не хочу, щоб хтось вирішував за мене.

— Я й не вирішую.

— Тоді не проси мене відступити.

Каель замовк.

Поглянув на неї кілька секунд, а потім кивнув.

— Добре.

Він став поруч.

— Тоді я піду з тобою.

Позаду них пролунало тихе:

— Ви обоє не розумієте.

Даріан дивився на Лею.

— Якщо сьомі ворота відкриються повністю, вона не просто вийде.

— Хто?

Даріан не відповів одразу.

— Та, кого Порожнеча боїться.

Лея насупилася.

— Ти говориш про Порожнечу так, ніби вона не найвища загроза.

— Бо це не так.

Даріан підійшов до неї.

Каель одразу перегородив йому шлях.

— Не наближайся.

Даріан зупинився.

— Я не збираюся нападати.

Він подивився на Лею через плече Каеля.

— Я намагаюся попередити тебе.

— Про що?

— Про те, що ти можеш побачити.

Даріан витягнув руку.

На долоні відкрився маленький чорний вогонь.

Усередині полум'я з'явилося зображення.

Лея.

Але не така, якою вона була зараз.

На ній була чорна сукня, а волосся розвівав невидимий вітер.

За її спиною стояли семеро воріт.

Вони були відкриті.

Перед нею лежав Ноктар.

Порожній.

Без людей.

Без світла.

Без магії.

Лея відсахнулася.

— Що це?

— Один із можливих кінців.

— Ти бачив це?

— Так.

— Коли?

— Щоразу, коли засинаю.

Лея дивилася на полум'я.