Розділ 26. Розкол

Печатка стала чорною.

Лея дивилася на неї, не наважуючись поворухнутися.

Ще секунду тому її поверхня палала золотом, а тепер здавалася мертвою. Жодного світла. Жодного тепла.

Тільки тонка золота тріщина посередині.

— Леє, віддай її мені.

Голос Каеля змусив її підняти очі.

Він стояв за кілька кроків, тримаючи меч напоготові.

— Навіщо?

— Тому що вона змінюється.

— Я бачу.

— Тоді дай її мені.

Лея стиснула пальці.

— Ні.

Каель завмер.

— Леє...

— Я вже віддала достатньо.

Вона зробила крок назад.

— Моє минуле. Мої спогади. Моє життя. Усі вирішували, що мені знати, куди йти і кого боятися.

Печатка ледь помітно здригнулася.

— Більше ніхто не забере в мене право вибору.

Каель опустив меч.

— Я не хочу забирати його.

— Тоді не проси мене віддати Печатку.

Раптом залу струснуло.

Зі стелі посипалося каміння.

Еріан кинувся до воріт і притиснув долоню до арки.

— Пізно.

— Що? — запитав Каель.

Еріан озирнувся.

— Шосте ворота відкрилися.

Лея відчула холод.

— Але їх було сім.

— Саме тому.

У стіні навпроти них з'явилася чорна тріщина.

Спочатку тонка.

Потім ширша.

З неї повіяло морозом.

Каель став перед Леєю.

— Назад.

— Ні.

— Леє!

— Я не ховатимусь за твоєю спиною.

Вона вийшла вперед.

З тріщини почало просочуватися чорне світло.

А потім почувся шепіт.

— Хранителько...

Лея відчула, як Печатка обпекла долоню.

— Я тут.

Шепіт стих.

Замість нього пролунав сміх.

— Ти нарешті навчилася відповідати.

Еріан різко зблід.

— Не говори з ним.

— Чому?

— Бо він чекає саме цього.

Лея подивилася на нього.

— Хто?

Еріан не відповів.

І тоді з тіні вийшов Даріан.

На його обличчі не було звичної насмішки.

Він виглядав виснаженим.

Чорні лінії вже дісталися його шиї.

Каель миттєво підняв меч.

— Не підходь.

Даріан зупинився.

— Я не прийшов битися.

— Тоді навіщо ти тут?

— Бо я знаю, що буде далі.

Каель не опустив меч.

— Ми вже чули твої передбачення.

— Це не передбачення.

Даріан подивився на Лею.

— Я бачив це раніше.

Лея зробила крок до нього.

— Коли?

— Того дня, коли відкрив перші ворота.

Каель стиснув щелепи.

— Ти відкрив їх навмисно.

— Так.

— І через тебе все це почалося.

Даріан витримав його погляд.

— Так.

Каель кинувся вперед.

Леза зіткнулися.

Удар розлетівся луною по залі.

Даріан відбив атаку, відступив на кілька кроків і підняв руку.

Чорна магія зірвалася з його пальців.

Каель поставив меч вертикально перед собою.

Золоте світло спалахнуло на лезі.

Магія зіткнулася.

Стіни затремтіли.

— Зупиніться! — крикнула Лея.

Ніхто не почув.

Каель ударив знову.

Даріан заблокував клинок.

— Ти досі думаєш, що можеш її захистити!

— Від тебе — можу!

Даріан різко відштовхнув його.

Каель ударився спиною об колону.

Лея кинулася між ними.

— Досить!

Вона підняла Печатку.

Чорне світло вибухнуло між братами.

Обидва відступили.

— Ще один рух — і я сама вас зупиню.

Каель подивився на неї.

— Леє, він не може бути поруч із тобою.

Даріан витер кров з губи.

— А ти думаєш, що можеш?

Каель повернувся до нього.

— Що ти маєш на увазі?

— Твоя кров — половина договору.

Даріан показав на Лею.

— Її кров — друга.

— Я знаю.

— Ні. Не знаєш.

Даріан підійшов ближче.

— Якщо вона змінить ворота, ти змінишся разом із ними.

Каель завмер.

Лея повернулася до Еріана.

— Це правда?

Еріан мовчав.

— Відповідай.

— Так.

Каель подивився на свою руку.

Золоті лінії вже проступали під шкірою.

— Що зі мною станеться?

Еріан не відвів погляду.

— Якщо Лея відкриє шлях неправильно, зв'язок може зламатися.

— І?

— Разом із ним може зламатися частина твоєї крові.

Каель стиснув кулак.

— Тобто я можу померти.

Лея різко повернулася до Еріана.

— Ти знав.

— Так.

— І мовчав.

— Бо якби ти знала це раніше, ти могла б відмовитися.

— А тепер?

Еріан подивився на неї.

— Тепер ти вже знаєш.

Лея відчула, як у грудях стискається страх.

Вона подивилася на Каеля.

Він не відводив очей.

— Ти боїшся? — тихо запитала вона.

— Так.

Відверта відповідь боляче вразила її сильніше, ніж будь-яка брехня.

— Але я все одно піду з тобою.

— Навіть якщо через мене ти...

— Не закінчуй.

Він підійшов ближче.

— Це мій вибір.

Лея заплющила очі.

Знову це слово.

Вибір.

Наче весь світ вимагав його від неї.

Раптом за спиною пролунав голос Даріана.

— А якщо саме цього вона від тебе й хоче?

Лея різко повернулася.

— Хто?

Даріан дивився на чорну тріщину.

— Порожнеча.

Тріщина стала ширшою.

— Їй не потрібно вбивати тебе, Леє.

Він подивився їй прямо в очі.

— Їй потрібно, щоб ти сама відкрила двері.

Лея відчула, як кров холоне.

— Але навіщо?

Даріан відповів:

— Бо ти єдина можеш відкрити сьоме.

Усі замовкли.

Еріан закрив книгу.

— Сьоме ворота ніколи не відкривалися.

— Саме тому, — сказав Даріан.

— Що за ними? — запитав Каель.

Даріан подивився на Лею.

— Початок.

Лея насупилася.

— Початок чого?

— Порожнечі.

У цей момент чорна тріщина розірвалася.

Сила удару відкинула всіх назад.

Лея впала на коліна.

Печатка вислизнула з її руки.

Вона покотилася кам'яною підлогою.

— Печатка! — крикнув Каель.

Лея простягнула руку.

Але раніше за неї Печатку підняв Даріан.