Розділ 25. Пам’ять, яку вона обрала

Лея заплющила очі.

Світ навколо зник.

Вона більше не чула Каеля, не відчувала холодного каменю під ногами й не бачила золотого світла Печатки.

Залишився тільки голос.

— Згадай.

Лея стояла посеред темряви.

Попереду з'явився маленький силует.

Дівчинка років шести сиділа на підлозі й тримала в руках срібний медальйон.

Лея впізнала себе.

Вона підійшла ближче.

— Це не може бути...

Дівчинка підняла голову.

— Може.

Лея завмерла.

Маленька вона дивилася прямо на неї.

— Ти прийшла забрати свої спогади?

— Я хочу зрозуміти.

— Ти завжди хотіла зрозуміти.

Дівчинка підвелася.

На її щоці блищала сльоза.

— Але тоді ти боялася.

— Чого?

— Що через тебе всі помруть.

Лея відчула, як серце стислося.

— Я була дитиною.

— Але ти вже знала.

Навколо них почали з'являтися картини минулого.

Еліана стояла біля вікна.

Арден тримав меч.

А між ними була маленька Лея.

— Вона повинна забути, — сказав Арден.

— Вона не погодиться, — відповіла Еліана.

— Тоді ми повинні переконати її.

Лея різко повернулася.

— Ні.

Картина змінилася.

Вона побачила себе маленькою, яка кричала на батьків.

— Я не хочу!

Еліана опустилася перед нею на коліна.

— Леє, послухай мене.

— Ви хочете мене залишити?

— Ні.

— Тоді чому всі дивляться на мене так, ніби я щось зробила?

Арден присів поруч.

— Ти нічого не зробила.

— Тоді чому я небезпечна?

Ніхто не відповів.

Маленька Лея витерла сльози.

— Це через ворота?

Арден заплющив очі.

— Так.

— Я їх відкрила?

— Не сама.

— З Каелем?

Тиша стала відповіддю.

Лея відчула, як у неї перехоплює подих.

Перед нею з'явилася інша картина.

Двоє дітей стояли біля першого ворота.

Каель тримав Лею за руку.

На його долоні світилася золота лінія.

— Ти боїшся? — запитав він.

Маленька Лея похитала головою.

— Якщо ти зі мною — ні.

Вони одночасно торкнулися воріт.

Арка спалахнула.

А за нею відкрився інший світ.

Діти зробили крок уперед.

І побачили Порожнечу.

Але цього разу Лея побачила більше.

Порожнеча не нападала.

Вона стояла навпроти них.

І тримала в руках щось маленьке.

Срібний медальйон.

— Це мій? — прошепотіла Лея.

Маленька дівчинка кивнула.

— Ти віддала його їй.

— Навіщо?

— Щоб вона не могла тебе знайти.

Лея повернулася до темної постаті.

— Ти взяла мою пам'ять.

— Ні.

Голос пролунав зовсім поруч.

— Ти сама її залишила мені.

Порожнеча вийшла зі тіні.

Тепер Лея бачила її обличчя.

Воно було людським.

Молодим.

Майже знайомим.

— Хто ти? — запитала вона.

Постать усміхнулася.

— Ти вже бачила мене.

— У спогадах?

— Ні.

Він торкнувся власного обличчя.

— У снах.

Лея відступила.

— Я ніколи не бачила тебе.

— Ти бачила.

Перед ними виникли дитячі сни.

Темна кімната.

Срібний місяць за вікном.

Маленька Лея прокидалася від кошмару.

А біля дверей стояла ця сама постать.

Вона не наближалася.

Лише чекала.

— Ти приходив до мене?

— Так.

— Чому?

— Бо ти була першою, хто мене почув.

Лея стиснула кулаки.

— Ти брехун.

— Можливо.

Він усміхнувся.

— Але не в цьому.

Вона дивилася на нього, намагаючись упізнати риси.

І раптом зрозуміла.

— Ти був людиною.

Постать перестала усміхатися.

— Колись.

— Ким?

— Хранителем.

Лея застигла.

— Ні.

— Саме тому вони бояться, що ти дізнаєшся моє справжнє ім'я.

Темрява навколо здригнулася.

На землі з'явилися символи.

Перший Хранитель.

Перший Вартовий.

А потім третій знак.

Такий самий, як на Печатці.

Лея підійшла ближче.

— Ти був одним із них.

— Я був першим, хто відкрив ворота.

— Навіщо?

Постать опустила голову.

— Щоб урятувати світ.

— І що сталося?

Він підняв очі.

— Я повірив, що зможу контролювати те, що знаходиться за ними.

Лея мовчала.

— Ти не зміг.

— Ні.

— І став Порожнечею?

Він похитав головою.

— Порожнеча не створює таких, як я.

— Тоді хто?

Постать подивилася за її спину.

Там, де щойно була темрява, з'явилося величезне чорне небо.

За ним рухалося щось настільки велике, що його неможливо було побачити повністю.

— Я був лише першим, хто дозволив їй увійти.

Лея відчула холод.

— Тоді Порожнеча...

— Не те, чого ти повинна боятися найбільше.

Вона різко відкрила очі.

Каель стояв перед нею.

Він тримав її за плечі.

— Леє!

Вона важко дихала.

— Я бачила його.

— Кого?

— Першого Хранителя.

Каель завмер.

— Це неможливо.

— Він був людиною.

— Що з ним сталося?

Лея подивилася на Печатку.

На її поверхні з'явився новий знак.

— Він відкрив ворота.

Каель насупився.

— І впустив Порожнечу?

— Ні.

Лея підняла погляд.

— Він упустив щось гірше.

У цей момент двері зали відчинилися.

Еріан увійшов, тримаючи в руці стару книгу.

Його обличчя було напруженим.

— Ти згадала.

Лея повернулася до нього.

— Так.

— Тоді ти вже знаєш, чому ворота не можна просто закрити.

— Я знаю, що за ними є щось більше.

Еріан кивнув.

— І знаєш, чому Печатка обрала тебе.

— Ні.

— Тому що ти можеш зробити те, чого не зміг перший Хранитель.

Лея підійшла до нього.

— Що саме?

Еріан відкрив книгу.

На сторінці був малюнок двох людей, які стояли по різні боки воріт.

— Ти можеш не закрити ворота.

Він перевернув сторінку.

— Ти можеш змінити їх.