Розділ 21. Дві крові

Розлом між світами розширювався.

Золоті тріщини розбігалися по темряві, наче хтось невидимий розбивав скляну стіну зсередини. За ними вже було видно тронну залу Ноктара.

Каель стояв по той бік.

Він зробив ще один крок, але простір між ними одразу здригнувся.

— Не рухайся! — крикнула Лея.

Каель зупинився.

— Чому?

— Я ще не знаю, що станеться, якщо ти перейдеш.

Він опустив меч, але не відвів погляду від неї.

— Тоді дізнаємося разом.

Лея майже усміхнулася.

Саме так він завжди говорив, коли не мав відповіді.

За її спиною Порожнеча ворухнулася.

Лея різко обернулася.

— Відійди від неї, — сказав Каель.

Істота повернула голову.

— Ти не маєш права наказувати мені.

Каель стиснув руків'я меча.

— Маю, якщо вона боїться тебе.

— Вона не боїться.

Лея відчула холод біля шиї.

— Не говори за мене.

Істота подивилася на неї.

— Саме тому ти небезпечна.

Лея підняла Печатку.

Золоте світло огорнуло її пальці.

— Ти хотіла забрати мою пам'ять.

— Я виконав твоє прохання.

— Але тепер я хочу її повернути.

— Тоді доведеться заплатити.

Лея насупилася.

— Чим?

Істота не встигла відповісти.

Розлом між світами раптом вибухнув.

Хвиля магії відкинула Лею назад.

Вона впала на кам'яну поверхню й ударилася плечем.

— Леє!

Каель кинувся до розлому.

Золоті тріщини затремтіли.

— Не підходь! — крикнула вона.

Але Каель уже ступив уперед.

Його нога перетнула межу.

На мить нічого не сталося.

Потім Печатка в руці Леї спалахнула.

Каель зігнувся від болю.

— Каелю!

Вона підбігла до нього.

Між ними виник золотий потік.

Він з'єднав їхні руки.

Каель стиснув її пальці.

— Тепер розумію.

— Що?

Він важко дихав.

— Чому король боявся нашого зв'язку.

Лея подивилася на їхні руки.

Їхня магія перепліталася.

Золота лінія від її долоні проходила до його зап'ястя, а потім поверталася назад.

— Наші сили доповнюють одна одну.

— Не зовсім.

Каель підняв очі.

— Вони пам'ятають одна одну.

Лея завмерла.

Порожнеча позаду них засміялася.

— Нарешті.

Каель різко повернувся.

— Що ти знаєш?

— Більше, ніж ти.

— Тоді говори.

Істота наблизилася.

Лея відчула, як повітря навколо неї стало холоднішим.

— Колись ваші предки стояли по різні боки воріт.

— Хто саме? — запитала Лея.

— Хранителька і Вартовий.

Каель насупився.

— Вартовий?

— Той, хто міг пройти через ворота без дозволу Печатки.

Лея подивилася на нього.

— Це твоя кров?

— Схоже на те.

Істота кивнула.

— Саме тому Ноктарські стали охоронцями королівського двору.

Каель похитав головою.

— Ні. Нас завжди вчили, що наша родина походить від перших королів.

— Це брехня.

Лея відчула, як Каель напружився.

— Тоді ким були мої предки?

— Захисниками воріт.

— А королі?

— Вони прийшли пізніше.

Істота провела рукою по повітрю.

Перед ними виникло видіння.

Стародавній палац.

Люди в срібних плащах.

У центрі — величезні ворота.

Перед ними стояли двоє.

Жінка тримала Печатку.

Чоловік тримав меч.

Лея впізнала символ на його обладунках.

Такий самий, як на Каелевій прикрасі.

— Це вони? — запитала вона.

— Перші Хранителька і Вартовий.

Каель підійшов ближче до видіння.

— Вони були разом?

Істота промовчала.

Лея подивилася на нього.

— Що?

— Не разом.

— Тоді чому вони так стоять?

— Бо вони довіряли одне одному.

Каель опустив погляд.

Лея помітила це.

Вона не стала нічого говорити.

Усе, що відбувалося між ними зараз, здавалося частиною історії, яку вони самі ще не розуміли.

Раптом видіння змінилося.

На горизонті з'явилася темна хвиля.

Люди почали тікати.

Жінка підняла Печатку.

Чоловік став перед нею.

— Що відбувається? — запитала Лея.

— Перше вторгнення Порожнечі.

Лея побачила, як темрява поглинає місто.

Жінка кричала щось чоловікові.

Він не відходив від воріт.

Потім вони обоє одночасно торкнулися каменю.

Світ вибухнув.

Ворота закрилися.

Але разом із ними зникли й двоє.

Лея здригнулася.

— Вони загинули?

— Ні.

— Тоді де вони?

Істота подивилася на неї.

— Один залишився по цей бік.

Потім вона перевела погляд на Каеля.

— Інша — по той.

Лея відчула холод.

— Хранителька?

Істота кивнула.

— Вона стала першою, хто віддав себе воротам.

Каель дивився на видіння.

— А Вартовий?

— Залишився чекати її повернення.

Лея тихо сказала:

— Тому наші крові пов'язані.

— Не тільки тому.

Істота наблизилася до неї.

— Ваша кров — це дві половини одного договору.

Лея стиснула Печатку.

— Якого договору?

— Договору, який не дозволяє одному світу поглинути інший.

Каель підняв голову.

— Якщо ми його порушимо?

Істота усміхнулася.

— Тоді ворота більше не матимуть межі.

Під ногами знову здригнулася земля.

Розлом почав розширюватися.

Каель подивився на Лею.

— Нам треба повертатися.

— Зачекай.

Вона повернулася до істоти.

— Ти сказав, що я сама попросила стерти пам'ять.

— Так.

— Але навіщо мені було забувати про Каеля?

Істота замовкла.

Каель теж подивився на неї.

— Я теж хочу знати.

Темрява навколо них почала рухатися.

Нарешті істота відповіла:

— Бо ви вже зробили вибір один раз.

Лея відчула тривогу.

— Який?

— Ви відкрили ворота разом.

Каель зблід.

— Це неможливо.

— Саме після цього Порожнеча знайшла шлях у ваш світ.

Лея похитала головою.