Розділ 16. Те, що прокинулося

Чорний Місяць розколовся навпіл.

На мить увесь Ноктар завмер.

Навіть магічне полум'я на стінах перестало коливатися.

А потім із неба пролунав звук, схожий на тріск величезного скла.

Червоне світло хлинуло крізь тріщину в небі й залило тронну залу.

Лея дивилася вгору, не в змозі відвести погляд.

— Що це? — прошепотіла вона.

Еліана стояла в проході й дивилася не на небо.

На Печатку.

— Він знайшов шлях.

— Хто?

Мати перевела погляд на неї.

— Той, кого не можна було випускати.

Даріан різко повернувся.

— Ти сказала, що він залишився за воротами.

— Я помилилася.

— Ти не могла помилитися.

— Я думала, що він спить.

Еліана зробила крок уперед.

Арден уже був біля неї.

Він дивився на неї так, ніби боявся, що вона зникне, якщо відведе погляд.

— Еліано...

Вона торкнулася його руки.

— Ти все-таки знайшов її.

Арден кивнув.

— Вона знайшла мене першою.

Лея дивилася на них.

Стільки років вона уявляла момент, коли знову побачить матір.

А тепер, коли це сталося, вона не знала, що сказати.

— Мамо.

Еліана подивилася на неї.

В її очах було стільки болю, що Лея мимоволі зробила крок назад.

— Ти стала такою дорослою.

— Я чекала тебе.

— Знаю.

— Чому ти не прийшла?

Еліана заплющила очі.

— Бо не могла.

— Ти могла хоча б сказати, що жива.

— Якби я дала тобі знак, король знайшов би тебе.

— А тепер?

— Тепер він уже знає.

Лея стиснула Печатку.

— Я хочу знати все.

Еліана подивилася на Ардена.

— Вона готова.

Арден важко видихнув.

— Тоді більше немає сенсу приховувати.

Еліана підійшла до Леї.

Між ними залишалося лише кілька кроків.

— Ти думаєш, що народилася звичайною дівчиною.

— Так.

— Це була брехня.

Лея відчула, як серце стискається.

— Якою була правда?

Еліана поглянула на Печатку.

— Ти народилася в ніч, коли Чорний Місяць зійшов уперше за сто років.

Лея мовчала.

— У ту ніч відкрилися перші ворота, — продовжила мати. — І щось відповіло з іншого боку.

— Що саме?

Еліана похитала головою.

— Ми досі не знаємо його справжнього імені.

— Тоді як ви його називаєте?

— Порожнеча.

Даріан тихо сказав:

— Це не Порожнеча.

Еліана подивилася на нього.

— Ти бачив його.

— Так.

— Тоді знаєш, чому я так називаю.

Даріан стиснув кулаки.

— Я бачив не порожнечу.

Він підняв очі.

— Я бачив істоту, яка пам'ятає.

Лея перевела погляд між ними.

— Що вона пам'ятає?

Даріан відповів:

— Світ до Ноктара.

Арден різко сказав:

— Досить.

— Ні, — заперечила Лея. — Цього разу я хочу почути.

Даріан подивився на неї.

— До появи королів тут не було королівства.

Він зробив паузу.

— Була магія.

Еліана продовжила:

— І ті, хто володів нею, не потребували тронів.

— Що сталося?

— Люди захотіли контролювати її.

Еліана перевела погляд на короля.

Він стояв нерухомо.

— І почалася війна.

Король заговорив:

— Це була не війна.

Еліана подивилася на нього.

— Звичайно. Для переможців це завжди просто історія.

Король зробив крок уперед.

— Я захищав Ноктар.

— Ти захищав владу.

— Якби не я, ворота вже давно знищили б це королівство.

— А тепер ти сам їх відкриваєш.

Король замовк.

Лея відчула, що між ними є історія, про яку вона ще нічого не знала.

Але часу на неї не залишалося.

Знову пролунав гуркіт.

Цього разу тронна зала здригнулася так сильно, що одна з колон тріснула.

Чорна тінь за Даріаном стала більшою.

Вона простягнулася по підлозі й торкнулася його ніг.

Даріан здригнувся.

— Воно прокидається.

Еліана зблідла.

— Даріане, відійди від нього.

— Я не можу.

— Можеш.

— Ні.

Чорні лінії на його руках почали підійматися до шиї.

Лея побачила, як він намагається стримати їх.

— Що з ним відбувається?

Еліана відповіла:

— Воно намагається повернутися через нього.

— Тобто Даріан — його шлях?

— Був.

Даріан різко підняв голову.

— Був?

Еліана подивилася на Лею.

— Тепер воно хоче тебе.

Лея відчула холод.

— Чому?

— Тому що Печатка визнала тебе.

— І що це означає?

— Ти стала дверима.

У ту ж мить Печатка спалахнула.

Лея відчула сильний поштовх.

Вона впала на коліна.

— Леє! — крикнув Арден.

Каель.

Вона відчула його через зв'язок.

Леє, я бачу його.

Де?

Не знаю.

Що ти бачиш?

Тінь.

Лея заплющила очі.

І побачила те, що бачив він.

За тронною залою відкривався величезний простір.

Темний.

Без стін.

Без землі.

Наче цілий світ був знищений і залишилася тільки нескінченна ніч.

Удалині стояла фігура.

Вона була схожа на людину.

Але навколо неї не було тіні.

Навпаки.

Тінь виходила з неї.

Каелю...

Я знаю.

Воно дивиться на мене.

Фігура підняла голову.

Навіть через магічний зв'язок Лея відчула його погляд.

А потім почула голос.

Не у свідомості.

У самій залі.

— Хранителька.

Усі замовкли.

Навіть король.

— Хто ти? — запитала Лея.

Фігура не відповіла.

Вона зробила крок.

І простір навколо неї здригнувся.

— Я пам'ятаю тебе.

Лея відчула, як Печатка стала гарячою.

— Ти мене не знаєш.

— Твоя кров знає мене.

Еліана різко сказала:

— Не слухай його!

Фігура повернулася до неї.

— Еліана.

Мати Леї завмерла.

— Ти пам'ятаєш моє ім'я?

— Я пам'ятаю всіх, хто стояв перед воротами.

— Тоді пам'ятай і це.