Розділ 14. Тронна зала

Ворота палацу були відчинені.

Це насторожувало більше, ніж якби вони стояли зачиненими.

Лея зупинилася перед входом і подивилася на чорні стіни. На них тремтіло червоне світло Чорного Місяця, а високі вежі губилися в багряному небі.

— Він знає, що ми прийшли, — тихо сказала вона.

Арден не заперечив.

— Знає.

Даріан стояв трохи осторонь.

— Він чекає саме на тебе.

Лея повернулася до нього.

— Звідки така впевненість?

— Бо якби він хотів убити тебе, варта вже була б тут.

Арден стиснув руків'я меча.

— Не думай, що розумієш його краще за всіх.

— Я прожив у його палаці більшу частину життя.

— І саме тому ти знаєш, наскільки він небезпечний.

Даріан нічого не відповів.

Лея зробила крок уперед.

— Досить. Якщо він чекає на мене, то я не дам йому побачити страх.

Вони зайшли до палацу.

Усередині було незвично тихо.

Жодної варти.

Жодного слуги.

Лише довгий коридор, освітлений синіми свічками.

Кожен їхній крок відлунював під високою стелею.

Лея відчула дивне відчуття, ніби вже була тут.

Вона зупинилася біля стіни.

На камені був вирізаний знайомий символ.

Чорний Місяць, оточений золотим кільцем.

— Це знак Хранителя, — сказав Арден.

— Чому він тут?

— Бо цей палац колись належав не королям.

Лея подивилася на нього.

— А кому?

Арден не встиг відповісти.

Десь попереду відчинилися двері.

Свічки в коридорі одночасно згасли.

Даріан тихо сказав:

— Тепер уже пізно повертатися.

З темряви пролунав голос.

— Нарешті.

Лея завмерла.

Голос вона чула вперше, але чомусь одразу впізнала.

Король.

Двері тронної зали повільно розчинилися.

Перед ними постала величезна зала.

Чорні колони здіймалися до склепіння, прикрашеного срібними символами. Уздовж стін стояли члени Ради Тіней у темних плащах.

У центрі був кам'яний круг.

На ньому лежала Печатка.

Вона нагадувала тонкий диск із чорного металу, всередині якого світилася золота тріщина.

Навколо неї горіло багряне полум'я.

А за кам'яним кругом стояв король.

Лея вперше бачила його зблизька.

Він був старший, ніж вона уявляла, але його постава залишалася прямою. Темне волосся було зібране назад, а на чорному одязі блищала срібна корона.

Його погляд зупинився на Леї.

Не на Ардені.

Не на Даріані.

Саме на ній.

— Єлизавета Вальден, — промовив він.

Лея напружилася.

— Мене звати Лея.

Король ледь усміхнувся.

— Твоя мати теж наполягала на імені, яке дала тобі сама.

— Ви знали її.

— Я знав Еліану задовго до твого народження.

Лея зробила крок уперед.

— Де вона?

Король не відповів.

— Де моя мати?

— Там, де вона була потрібна.

— У в'язниці?

Його обличчя стало холоднішим.

— Не називай це в'язницею.

— Якщо людину тримають там проти її волі, це в'язниця.

Король перевів погляд на Ардена.

— Ти виростив її сміливою.

Арден підняв меч.

— Не смій говорити про неї так, ніби маєш на це право.

Король спокійно подивився на нього.

— А ти досі ховаєшся за її спиною.

Лея відчула, як Арден напружився.

— Я захищав її.

— Від мене?

— Від тебе.

Король усміхнувся.

— І від правди.

Даріан зробив крок уперед.

— Досить.

Король перевів погляд на нього.

На кілька секунд у залі запала тиша.

— Мій син.

Даріан завмер.

— Не називай мене так.

— Ти залишився моїм сином, навіть коли дозволив темряві змінити тебе.

— Темрява не змінила мене.

Даріан стиснув кулаки.

— Вона показала, ким ти є.

Погляд короля став жорстким.

— Ти нічого не знаєш про те, що відбувається за воротами.

— Знаю достатньо.

— Тоді ти знаєш, чому я не можу дозволити їм відкритися.

Лея здивовано подивилася на нього.

— Ти сам відкриваєш їх.

— Я відкриваю контрольований прохід.

— А якщо він перестане бути контрольованим?

Король поглянув на неї.

— Тоді все залежатиме від тебе.

Лея відчула холод у грудях.

— Що це означає?

Король повільно підійшов до Печатки.

— Твоя кров може або закрити ворота, або дозволити їм відкритися.

— Тоді навіщо вам я?

— Бо Печатка більше не слухається мене.

Він торкнувся її.

Печатка спалахнула.

Золотий вогонь обпік його руку.

Король відсмикнув пальці.

Лея побачила на його долоні чорний слід.

— Вона чекає на Хранительку, — сказав він.

Арден тихо промовив:

— І ти знаєш, хто вона.

Король подивився на Лею.

— Знаю.

— Я не буду вам допомагати.

— Ти ще не зрозуміла, що саме поставлено на карту.

— Моя мати.

— Не лише вона.

Король зробив крок до неї.

— Якщо ворота відкриються повністю, Ноктар може загинути.

Лея нахмурилася.

— Тоді зупиніть ритуал.

— Не можу.

— Чому?

Він подивився на Печатку.

— Бо я вже зайшов надто далеко.

Раптом двері за ними зачинилися.

Лея обернулася.

Члени Ради Тіней одночасно підняли руки.

Навколо кам'яного круга спалахнули руни.

Арден став перед Леєю.

— Пастка.

Король не заперечив.

— Так.

Даріан відступив на крок.

— Ти використав нас, щоб привести її сюди.

— Саме так.

Лея відчула, як у долоні прокидається магія.

Чорне полум'я почало огортати пальці золотим сяйвом.

Король подивився на нього з дивною сумішшю страху й захоплення.

— Так само, як у неї.

— У моєї матері?

— Так.

Лея зробила крок уперед.

— Ви боїтеся моєї сили.

Король довго мовчав.

Потім сказав:

— Ні.

Він подивився їй просто в очі.

— Я боюся того, що станеться, якщо ти дізнаєшся, для чого її насправді народила твоя мати.