Розділ 13. Печатка Хранителя

Кам'яний прохід тягнувся вниз, під саме серце гори.

Лея йшла першою, тримаючи руку біля медальйона. Він більше не був холодним. Чорний камінь пульсував слабким теплом, ніби відчував наближення чогось знайомого.

Позаду неї крокував Арден. Даріан ішов останнім.

Між ними панувала напружена тиша.

Лише вода, що стікала зі стін, час від часу порушувала її.

— Скільки часу нам потрібно? — запитала Лея.

Арден поглянув на темний коридор попереду.

— Якщо прохід не змінився за ці роки, близько години.

— А якщо змінився?

— Тоді можемо взагалі не вийти.

Лея скосила на нього погляд.

— Ти дуже заспокоюєш.

Арден ледь усміхнувся.

— Я намагаюся бути чесним.

— Можна було почати дев'ятнадцять років тому.

Його усмішка зникла.

— Так.

Лея не стала продовжувати.

Вона знала, що між ними ще залишилося надто багато невимовленого. Але зараз кожна хвилина була важливішою за старі образи.

Попереду коридор раптом розширився.

Вони опинилися у круглій залі.

На стінах були вирізані десятки символів. У центрі стояв кам'яний постамент, а над ним зависала металева конструкція, схожа на стародавній механізм.

Арден зупинився.

— Це місце.

Лея підійшла ближче.

На постаменті був вирізаний знак Чорного Місяця.

Під ним — напис.

Вона провела пальцями по каменю.

Знак засвітився золотим.

— Що тут написано?

Арден прочитав:

— «Печатка не належить тому, хто бере її. Вона належить тому, кого визнає».

— І як вона виглядає?

Арден подивився на Даріана.

Той мовчав.

— Ти знаєш, — сказала Лея.

Даріан повільно підійшов до постаменту.

— Я бачив її.

— Де?

— У короля.

Арден різко повернувся до нього.

— Це неможливо.

— Ти справді думав, що король не знайшов її після того, як ти зник?

— Він не міг її взяти.

— Саме тому й не взяв.

Даріан торкнувся каменю.

— Печатка не дозволила.

Лея нахмурилася.

— Тоді де вона зараз?

— У тронній залі.

Арден похитав головою.

— Ні. Там лише оболонка.

Лея подивилася на нього.

— Що це означає?

— Справжня Печатка прихована в іншому місці. Король знає про неї, але не знає, де саме.

— А ти знаєш?

Арден мовчав.

— Тату.

Він важко видихнув.

— Знаю.

— Де?

Арден підняв погляд.

— У палаці.

Лея відчула, як у неї опускаються плечі.

— Тобто ми весь цей час ішли до палацу, навіть не знаючи, що вона там?

— Я знав.

— Тоді чому ми пішли через гору?

— Тому що головний вхід зараз під контролем короля.

Даріан тихо додав:

— І тому що він очікує, що ти спробуєш потрапити туди через ворота.

Лея повернулася до нього.

— Звідки ти знаєш, чого він очікує?

Даріан не відповів.

Арден зробив крок уперед.

— Бо Даріан знає його краще, ніж будь-хто з нас.

— Чому?

Тиша стала важчою.

Нарешті Даріан заговорив:

— Тому що колись я був його наступником.

Лея завмерла.

— Ти був принцом.

— Я ним і залишився.

— Ні, — заперечила вона. — Ти говориш так, ніби відмовився від цього.

Даріан гірко усміхнувся.

— Після того, що сталося під горою, я перестав бути тим, кого він виховував.

Арден опустив погляд.

— Він змінився.

— Ні, — тихо сказав Даріан. — Я побачив його справжнє обличчя.

Лея хотіла запитати ще щось, але раптом у коридорі пролунав металевий звук.

Хтось ішов.

Арден миттєво загасив факел.

— Тихо.

Усі троє притиснулися до стіни.

Кроки наближалися.

Один.

Другий.

Третій.

Потім пролунали голоси.

— Вони повинні бути десь тут.

— Король наказав привести дівчину живою.

Лея відчула, як серце прискорилося.

Арден нахилився до неї.

— Коли вони пройдуть, біжимо до другого проходу.

— А Даріан?

Арден коротко глянув у його бік.

— Він сам вирішить, що робити.

Даріан почув.

— Не хвилюйся. Я не дам їм тебе забрати.

Лея хотіла відповісти, але в цей момент за поворотом з'явилося синє світло.

Варта.

Арден вихопив меч.

Перший страж увійшов до зали й одразу побачив їх.

— Вони тут!

Все сталося одночасно.

Арден кинувся вперед.

Меч ударив об металевий щит, і залу заповнив різкий дзвін.

Другий страж спробував обійти його зліва.

Лея відступила до стіни, але її медальйон раптом спалахнув.

Чорне полум'я вирвалося з долоні.

Страж відсахнувся.

— Вона!

Лея не встигла зупинити силу.

Полум'я обвило кам'яну колону, не спалюючи її, а лише залишаючи на поверхні золотисті тріщини.

Даріан подивився на неї з дивним виразом.

— Ти вже сильніша, ніж була вона.

Лея різко повернулася.

— Про кого ти говориш?

Даріан не відповів.

Арден відкинув останнього стража.

— Потім!

Він показав на вузький прохід.

— Зараз!

Вони кинулися вперед.

Коридор швидко звужувався. Позаду лунали кроки варти.

Лея бігла, але думки плуталися.

Сильніша, ніж була вона.

Що Даріан мав на увазі?

Її мати?

Еліана теж володіла цією силою?

А якщо так, то чому вона ніколи не показувала її?

— Арден! — вигукнула Лея. — Мама мала магію?

Він не відповів одразу.

— Так.

— Яку?

— Таку саму, як ти.

Лея зупинилася.

— Ти ніколи не казав.

Арден обернувся.

— Бо твоя мати боялася цієї сили.

— Чому?

— Тому що вона вже бачила, до чого вона може привести.

Даріан зупинився позаду них.

— Вона бачила не лише це.

Арден кинув на нього попереджувальний погляд.

— Не зараз.

— Саме зараз.

Даріан подивився на Лею.

— Твоя мати була останньою, хто намагався закрити ворота.

Лея відчула холод.

— Коли?