Розділ 11. Те, що спить під горою

Гуркіт прокотився підземеллям такої сили, що зі стелі посипався дрібний камінь.

Лея інстинктивно відступила від озера, а Арден прикрив її собою. Чорна вода здійнялася високою хвилею, але не розлилася на кам'яну підлогу. Навпаки, вона зависла над поверхнею, наче сама гора намагалася втримати її.

— Що це було? — запитала Лея.

Арден дивився на воду.

— Ворота.

— Але ти казав, що вони ще не відкрилися.

— Я казав, що вони не відкрилися повністю.

Черговий удар змусив підлогу здригнутися.

Десь у глибині гори почувся низький протяжний звук, схожий на далекий стогін.

Лея обійняла себе руками.

— Це воно?

— Так.

— Те, що там поховане?

Арден не відповів.

— Ти казав, що не знаєш, що знаходиться за воротами.

— Не знаю.

— Але знаєш, чого воно хоче.

Він подивився на неї.

— Тебе.

Лея повільно вдихнула.

— Чому?

— Тому що твоя кров — останній ключ.

— А Даріан?

— Він не може відкрити ворота сам.

— Тоді навіщо він повернувся?

Арден підійшов до кам'яного столу, на якому все ще лежала стародавня книга.

Він перегорнув кілька сторінок.

— Бо він не просто хоче відкрити ворота.

На сторінці з'явився малюнок чорного місяця, під яким стояла людська постать.

— Він хоче стати тим, хто керуватиме тим, що знаходиться за ними.

Лея подивилася на зображення.

— А це можливо?

— Якби це було неможливо, він не витратив би стільки років.

— Скільки років він був там?

— Майже сімнадцять.

— І весь цей час жив?

Арден провів пальцем по сторінці.

— Не зовсім.

Лея хотіла запитати ще щось, але раптом відчула сильний біль у руці.

Вона скрикнула.

На долоні знову з'явився золотий знак.

А разом із ним прийшло відчуття чужої присутності.

Не Ардена.

Не Даріана.

Каеля.

Вона побачила його так ясно, наче він стояв перед нею.

Він був у палаці.

Стояв біля високого вікна.

Навколо нього горіли сині свічки.

Лея бачила навіть подряпину біля його скроні.

— Каелю...

Арден одразу зрозумів.

— Ти знову бачиш його.

— Так.

Каель теж ніби почув її.

Він повернув голову.

Їхні погляди зустрілися через відстань, якої не повинно було існувати.

— Леє.

Його голос прозвучав у її свідомості.

— Я тут.

— Я знаю.

— Ти в безпеці?

Вона глянула на Ардена.

— Поки що.

Каель нахмурився.

— Що відбувається?

Лея розповіла йому про Даріана.

Коли вона вимовила його ім'я, Каель на мить заплющив очі.

— Я знав, що він може бути живий.

— Чому не сказав?

— Бо не був упевнений.

— Ти завжди не впевнений, коли йдеться про найважливіші речі.

Каель ледь усміхнувся.

— Мабуть, це моя особливість.

Лея хотіла відповісти, але зв'язок раптом здригнувся.

Каель побачив щось за її спиною.

Його обличчя змінилося.

— Леє, відійди від озера.

Вона обернулася.

На поверхні чорної води стояла тінь.

Не відображення.

Справжня тінь.

Вона повільно піднімалася з води.

Арден вихопив меч.

— Відійди!

Лея відступила.

Тінь почала набувати людської форми.

Спочатку з'явилися руки.

Потім плечі.

Потім голова.

З води вийшов чоловік.

Даріан.

Цього разу він був не примарним відображенням.

Він стояв перед ними.

Його чорний одяг був мокрим, волосся спадало на обличчя, а золоті очі світилися неприродним світлом.

Арден виставив меч.

— Ти не мав повернутися.

Даріан усміхнувся.

— А ти не мав залишитися живим.

— Я не дозволю тобі наблизитися до неї.

— Ти вже не можеш нічого мені заборонити.

Даріан перевів погляд на Лею.

— Нарешті я бачу тебе.

Лея відчула, як медальйон стає гарячим.

— Ти хочеш мою кров?

— Ні.

Його відповідь здивувала її.

— Тоді що?

— Я хочу, щоб ти сама відкрила ворота.

— Навіщо?

Даріан зробив крок уперед.

— Тому що за ними знаходиться те, що забрали в нашого роду.

Арден різко сказав:

— Не слухай його.

Даріан засміявся.

— Ти досі розповідаєш їй половину правди.

Лея повернулася до батька.

— Про що він говорить?

Арден мовчав.

— Тату.

Це слово змусило його здригнутися.

Лея побачила, як у його очах промайнув біль.

— Скажи мені.

Арден повільно опустив меч.

— За воротами знаходиться джерело всієї магії Ноктара.

Лея завмерла.

— Що?

— Не лише Чорного Місяця. Усіх сил, які існують у цьому королівстві.

Даріан усміхнувся.

— І король зробив усе, щоб ніхто ніколи не дізнався, що воно існує.

— Чому?

— Тому що той, хто контролює джерело, контролює Ноктар.

Лея подивилася на Ардена.

— А король хоче його отримати.

— Так.

— І ти зупинив його.

— Так.

— А Даріан?

Арден подивився на чоловіка навпроти.

— Він захотів отримати силу для себе.

Даріан похитав головою.

— Я захотів звільнити її.

— Що саме?

— Те, що король тримає там уже багато років.

Лея відчула тривогу.

— Що?

Даріан подивився їй прямо в очі.

— Твою матір.

Усе навколо ніби завмерло.

— Ні.

Арден заплющив очі.

Лея відчула, як земля зникає з-під ніг.

— Мама там?

— Так, — тихо сказав Даріан.

— Ти брешеш.

— Хотів би я.

— Арден?

Батько не відповів.

Цього було достатньо.

— Ти знав.

— Я знав, що вона жива.

— І не сказав мені?

— Я боявся, що ти підеш за нею.

Лея відчула, як усередині піднімається гнів.

— Я б усе одно пішла.

— Знаю.

Даріан зробив крок до неї.

— Тепер ти розумієш, чому я прийшов.

Арден підняв меч.

— Не наближайся.

— Вона має право знати правду.