Розділ 10. Те, що бачить він

Арден не дозволив Леї одразу повернутися до палацу.

Він повів її глибше в печеру, туди, де чорна вода озера зникала під кам'яними арками, а стіни вкривалися стародавніми символами. Тут було тихо, але ця тиша вже не здавалася безпечною. Лея відчувала присутність чогось великого, давнього й терплячого, ніби сама гора спостерігала за ними.

— Ти казав, що навчиш мене, — нагадала вона.

— Навчу.

Арден зупинився перед круглим кам'яним майданчиком.

— Але спочатку ти повинна зрозуміти головне правило.

— Яке?

— Магія не слухається того, хто намагається її примусити.

— А кого вона слухається?

— Того, хто не боїться її.

Лея скептично подивилася на нього.

— Це все?

— Ні. Але для початку достатньо.

Він показав на центр кола.

— Стань туди.

Лея виконала його прохання.

Навколо неї один за одним засвітилися символи.

— Заплющ очі.

Вона заплющила.

— Тепер не думай про вогонь.

— Але ти хочеш, щоб я викликала його.

— Саме тому не думай про нього. Подумай про те, що хочеш захистити.

Перед очима Леї одразу з'явився будинок.

Її кімната.

Старий кухонний стіл.

Мамина чашка.

Спогади були такими живими, що вона майже відчула запах чаю.

А потім картинка змінилася.

Вона побачила Каеля.

Він стояв у палаці.

Один.

Поранений.

Лея різко розплющила очі.

— Я бачу його.

Арден нахмурився.

— Кого?

— Каеля.

Вона підняла руку.

На долоні спалахнуло золоте світло.

— Не намагайся його утримати.

— Чому?

— Бо зв'язок уже працює.

Світ навколо Леї зник.

Каель стояв у темній кімнаті.

Він не знав, скільки часу минуло після того, як його замкнули.

На вікнах не було ґрат, але він знав, що втекти через них неможливо. Навколо палацу стояв захисний бар'єр, який реагував на його магію.

Він сидів біля стіни, притулившись потилицею до холодного каменю.

Тоді почув її.

— Каелю...

Він різко підняв голову.

Нікого.

— Леє?

Голос пролунав знову.

— Я тут.

Каель підвівся.

— Де ти?

— Не знаю.

Він заплющив очі.

І побачив її.

Лея стояла посеред темного кола, а навколо неї світилися стародавні символи.

— Ти бачиш мене? — запитала вона.

— Так.

— Як?

— Не знаю.

Вона усміхнулася.

— Я теж.

На мить Каель забув про палац, короля й варту.

— Ти ціла?

— Так. А ти?

Він помовчав.

— Каелю.

— Я в порядку.

— Не бреши.

Вона подивилася на нього уважніше.

— У тебе кров на сорочці.

— Нічого серйозного.

— Ти завжди такий?

— Який?

— Той, хто каже «нічого серйозного», коли явно щось серйозне.

Каель ледь усміхнувся.

— Можливо.

Лея хотіла щось відповісти, але раптом побачила за його спиною тінь.

— Каелю...

Він миттєво обернувся.

Нікого.

— Що?

— Там хтось був.

— Де?

— Позаду тебе.

Каель поклав руку на меч.

— Тут нікого немає.

Тінь знову з'явилася.

Цього разу вони обоє її побачили.

Вона стояла біля дверей і нагадувала людський силует, але не мала обличчя.

Каель відступив.

— Леє, розірви зв'язок.

— Я не знаю як.

— Арден знає.

— Що відбувається?

Тінь повільно повернула голову до Леї.

І заговорила.

— Ключ знайшов замок.

Лея відчула холод.

— Хто ти?

— Той, хто чекав.

Каель підняв меч.

— Відійди від неї.

Тінь засміялася.

— Вона не твоя.

— Замовкни.

— Вона ніколи не була твоєю.

Лея відчула, як зв'язок між ними почав слабшати.

— Каелю!

— Леє!

Тінь простягнула руку.

Золоте світло навколо Леї згасло.

Вона впала на коліна.

— Арден!

Арден підхопив Лею, коли вона втратила рівновагу.

— Що сталося?

— Там була якась істота.

— Що вона сказала?

— Що ключ знайшов замок.

Арден зблід.

— Ні.

— Ти знаєш, що це означає?

Він допоміг їй підвестися.

— Це означає, що хтось інший активував зв'язок.

— Хто?

— Той, хто не повинен був прокинутися.

— Хто?

Арден подивився на чорне озеро.

— Даріан.

Лея згадала ім'я.

— Брат Каеля?

— Так.

— Але ти сказав, що він зник.

— Я сказав, що офіційно вважається зниклим.

— Що з ним сталося?

Арден неохоче відповів:

— Він був першим, хто спробував відкрити ворота Чорного Місяця.

Лея відчула тривогу.

— І що сталося?

— Ворота не відкрилися.

— Тоді чому він досі небезпечний?

Арден подивився на неї.

— Тому що вони забрали його замість того, щоб відкритися.

Лея мовчала.

— Хто вони?

Арден не встиг відповісти.

Чорна вода в озері раптом піднялася.

На її поверхні з'явилося обличчя.

Молоде.

Красиве.

Золоті очі.

Лея впізнала риси Каеля, але в цьому обличчі було щось моторошне.

— Даріан...

Вода здригнулася.

Чоловік усміхнувся.

— Ти нарешті прийшла.

Арден став перед Леєю.

— Не слухай його.

Даріан перевів погляд на Ардена.

— Ти досі ховаєш її за собою?

— Вона не твоя.

— Як і ти вже давно не належиш собі.

Лея відчула, що між ними є історія, про яку їй ніхто не розповідав.

— Що він зробив?

Арден не відводив погляду від води.

— Він відкрив першу браму.

— І?

— Загинув.

Даріан усміхнувся.

— Ні, Ардене. Я не загинув. Я змінився.

Вода знову стала нерухомою.

Лея повернулася до батька.

— Що він хоче від мене?

Арден відповів не одразу.

— Твою кров.

— Для чого?

— Щоб завершити те, що почав багато років тому.