Розділ 8. Пастка для принца

Тунель за кам'яною стіною виявився набагато старшим за всі приміщення, які Лея бачила в Ноктарі. Його стіни були вкриті тонкими срібними лініями, що нагадували коріння величезного дерева, а подекуди між ними проступали незнайомі символи. Коли Лея проходила повз них, деякі починали світитися, ніби впізнавали її.

Арден ішов попереду, час від часу озираючись, щоб переконатися, що вона не відстала.

— Скільки часу ми будемо йти? — запитала Лея.

— Якщо шлях не змінився, приблизно пів години.

— А якщо змінився?

— Тоді довше.

Лея скептично подивилася на нього.

— Ти завжди так відповідаєш?

— Тільки коли не хочу брехати.

Вона майже усміхнулася.

Попри все, що відбувалося, поруч із ним було дивне відчуття спокою. Можливо, через те, що в його обличчі вона бачила риси, які давно шукала у власному відображенні.

— Можна тебе дещо запитати?

— Можна.

— Якою була мама до мого народження?

Арден сповільнив крок.

— Небезпечною.

Лея здивовано подивилася на нього.

— Мама?

— Твоя мати ніколи не боялася ставити незручні запитання. Вона могла зайти до королівської зали й сказати те, що всі інші боялися навіть подумати.

— Тому король її ненавидить?

— Ненависть — занадто просте слово.

— Тоді що між ними?

Арден замовк на кілька секунд.

— Колись Еліана мала стати королевою Ноктара.

Лея зупинилася.

— Я це вже чула від Каеля.

— Він сказав тобі не все.

— А ти скажеш?

Арден повернувся до неї.

— Еліана мала вийти заміж за старшого сина короля.

— За кого?

— За брата Каеля.

Лея відчула, як усередині все стислося.

— У Каеля був брат?

— Є.

— Є?

Арден кивнув.

— Його звати Даріан.

Ім'я прозвучало в темному тунелі майже як попередження.

— Де він?

— Зник багато років тому.

— Що з ним сталося?

— Офіційно вважається, що він загинув.

Лея одразу згадала слова матері.

Не вір тому, хто скаже, що твій батько помер.

Усе в цій родині було побудовано на напівправді.

— А насправді?

Арден подивився на неї.

— Ніхто не знає.

Лея вже хотіла запитати ще щось, але тунель раптом здригнувся.

Зі стелі посипався пил.

Арден різко підняв голову.

— Вони наближаються.

— Король?

— Ні.

Він прислухався.

— Магічний удар.

— Каель?

Арден не відповів.

Лея зрозуміла все за його виразом обличчя.

— Це він.

— Можливо.

— Треба повернутися.

— Ні.

— Він залишився там через мене!

— Саме тому ти не повинна повертатися.

— Він може загинути.

Арден схопив її за плечі.

— Послухай мене. Якщо король зрозуміє, що ти готова повернутися за Каелем, він використає це.

— Мені байдуже.

— А мені — ні.

Лея завмерла.

Арден говорив тихо, але в його голосі було щось таке, чого вона не очікувала почути від людини, яку знала лише кілька хвилин.

Батьківський страх.

— Я втратив тебе один раз, — сказав він. — Не змушуй мене втрачати тебе вдруге.

Лея повільно опустила погляд.

— Я навіть не знала, що ти існуєш.

— Знаю.

— А тепер дізналася, що ти живий, що мама теж жива, що король хоче використати мене, а принц, якого я знала лише кілька годин, залишився битися за мене.

Вона підняла очі.

— Як мені просто сидіти й чекати?

Арден не відповів.

Замість цього дістав із-за пояса невеликий срібний кинджал і простягнув їй.

— Візьми.

Лея здивовано подивилася на зброю.

— Я не вмію ним користуватися.

— Не потрібно вміти. Просто пам'ятай: якщо він почне світитися, тримай його в правій руці.

— Чому?

— Він реагує на магію короля.

Лея взяла кинджал.

Срібло одразу потепліло.

— Звідки він у тебе?

— Це був подарунок твоєї матері.

Лея провела пальцями по руків'ю.

На ньому був маленький напис.

«Для тієї, хто повернеться».

Їй стало важко дихати.

— Вона знала, що я повернуся?

— Вона завжди вірила, що одного дня ти знайдеш дорогу сюди.

У цей самий час у палаці Каель стояв посеред великої зали.

Навколо нього лежали уламки кам'яних плит.

Четверо вартових уже не підводилися.

Ще шестеро тримали його в кільці.

Каель важко дихав.

Кров стікала з подряпини біля скроні, але він не звертав на неї уваги.

Його погляд був спрямований на батька.

Король стояв на підвищенні.

— Віддай мені ключ, Каелю.

— У неї немає ключа.

— Ти знаєш, про що я говорю.

— Ні.

Король зробив крок уперед.

— Ти завжди був надто схожий на свою матір.

Каель стиснув меч.

— Не згадуй її.

— Вона теж думала, що може протистояти мені.

— Де вона?

Король усміхнувся.

— Ти нарешті запитав.

Каель завмер.

— Вона жива?

— Питання в іншому.

— У якому?

— Чи залишиться живою.

Каель кинувся вперед.

Вартові одразу рушили йому назустріч.

Бій спалахнув знову.

Король навіть не поворухнувся.

Він просто спостерігав.

А потім підняв руку.

Темна хвиля магії вдарила Каеля в груди.

Він відлетів на кілька метрів і впав на кам'яну підлогу.

Меч вислизнув із руки.

— Ти ніколи не переможеш мене, — сказав король.

Каель підвівся на одне коліно.

— Можливо.

Він витер кров з губ.

— Але я не збираюся перемагати тебе.

Король насупився.

— Тоді що ти робиш?

Каель усміхнувся.

— Затримую тебе.

Король зрозумів надто пізно.

За спиною Каеля спалахнув портал.

Він кинувся до нього.

Але щойно зробив крок, перед ним виникла стіна чорного полум'я.

Каель різко зупинився.

— Ні...

Король повільно підняв руку.

— Ти справді думав, що я не передбачу цього?

Портал згас.

Каель залишився відрізаним від виходу.