11 Глава Таміла

Після того поцілунку я пів ночі не могла спати. Все думала про те, що мене чекатиме, якщо я погоджуся на його пропозицію зустрічатися. Не знаю, як мені бути і що відповісти. Мирон сказав, що все розуміє, тому мене не квапить з відповіддю. Він такий милий, завжди мені у всьому допомагає. Проте мої почуття до нього швидше дружні, ніж пристрасні. Я б не хотіла обманювати ні його, ні себе, але і відмовити відразу також не змогла.

Поява Саші мене геть вибила з колії. До нього я точно не повернуся та сьогоднішня зустріч залишила по собі важкі відчуття. А ще масла підлив до всього той нестерпний Бран. Мені і так нелегко, а він ніби навмисне мене ще більше дратує. В його особі я отримала для себе небезпечного ворога, але вже нічого не вдієш. Виклик кинуто і розпочався бій. Знаю, що буде лише один переможець. Не знаю яким чином, та сподіваюсь, що саме я виграю цю війну. З цими тривожними думками і заснула. 

Вранці, поки снідали з Марією, розповіла їй про вчорашній день. Вчора коли я повернулася, то вона вже спала.

- Цікаво звідкіля той Саша дізнався, що ти тут? – дивувалася Марія.

- Мені також це цікаво,– задумливо промовила я. – Лише мої батьки знали, що я їду сюди.

- Може це вони йому сказали? – припустила Марія.

- Ні, не думаю. Зрештою, я потім зателефоную до них і все дізнаюся. Також я розповіла Марії про пропозицію Мирона.

- Я так і знала, що ти йому сподобалася, - посміхнулася вона.

- І я здогадувалася про це, але не знаю, чи я готова до нових стосунків та чи взагалі зараз мені це потрібно.

- Тобі ж ніхто не каже одружуватися з ним, - хмикнула Марія. – Придивися до нього, взнай краще, хтозна, може він саме той.

Марія змінила тему і запитала мене, чи буду я брати участь в благодійному вечорі. Про цей захід мені розповів Мирон, коли ми їхали вчора додому.

- Так, це чудова можливість заявити про наше вино та допомогти нужденним.

- В такому разі тобі потрібна буде вечірня сукня, - промовила Марія. – В тебе є?

- Є, - кивнула. – Я придбала її, але так і не мала відповідної нагоди.

- Ось вона і з’явилася, - відказала Марія.

Дорогою в Ужгород я попросила Мирона, щоб супроводжував мене на благодійному вечорі і він з радістю погодився.

- Давно вже я не одягав свій костюм, - посміхнувся він.

Я думала, що Бран вже на своєму «робочому» місці, але помилилася. Добре, що я прийшла першою. Нестор прибув десь через годину, розлючений, мов вовк. Я відразу здогадалася в чому справа. В мене навіть промайнула думка, що це Бран дав Саші адресу, але відразу відкинула її, оскільки Нестор точно не в курсі про мої сердечні справи.

Я не могла собі відмовити в задоволенні, тому вирішила подратувати цього нахабу Брана і мені це вдалося, тому що він метав в мене громи та блискавки.

- Навіщо ти це робиш? – невдоволено запитав Мирон.

- Що? – запитала я, невинно глянувши на нього.

- Нариваєшся на неприємності. Нестор Бран впливовий чоловік, до того ж, надто небезпечний.

- Я його не боюся. До того ж, хтось же має поставити цього зазнайку на місце, - хмикнула я. 

- Ти граєшся з вогнем, - стиха сказав Мирон. Я нічого не відповіла. Проте вважаю, що не можна таким людям, як Бран, давати спуск, а то в них «виростає» корона.

Почали приходити люди і я незчулася, як настав обід. Прийшов Андрій і Нестор кудись пішов. Мабуть таки мені вдалося його не на жарт рознервувати, що він не добув до вечора, а може є інша причина того, що він так швидко пішов.

 Мирон вийшов на вулицю нам за кавою, бо в апараті вже закінчилася. Він повернувся з двома великими хотдогами.

- Знаю, що не зовсім корисно, - сказав посміхаючись, - але інколи можна.

- Так, - кивнула я. – Ти мені нагадав студентські часи.

- Сумуєш за ними? – запитав Мирон.

- Ні, просто приємно згадувати, - відказала я. – Кожен період  у житті особливий, тому я не сумую за тим, що вже минуло.

- А як же Саша?

- А Саша, це невід’ємна частина мого минулого, - знизала я плечима.

Ввечері в «Соколине гніздо» знову прийшов Бран, а я то сподівалася, що його вже сьогодні не побачу. Проте він прийшов не сам, а в супроводі якоїсь брюнетки. Тепер зрозуміло чому він так швидко зник. Окинула поглядом ту дівицю. Відразу видно, що вона зухвала, пихата та шукає багатих бойфрендів. Мені не подобаються такі жінки, вони надто манірні та корисливі. Та схоже Брану саме такі до вподоби.

Дівиця кудись пішла, а Бран залишився розмовляти з своїм помічником. До слова, Андрій виявився нормальним хлопцем. Говіркий та веселий, він відразу віднайшов спільну мову з Мироном. Шкода, що Нестор власник виноробні, а не він. З Андрієм ми б швидко порозумілися.

Я почула, як Андрій повідомив Нестора про те, що я братиму участь в благодійному вечорі. Підійшла до них трохи ближче, щоб почути і побачити реакцію Брана. Як я і думала, йому це не сподобалося. Мене дуже обурили сказані ним слова про те, що я такий винороб, як він балерина. Звісно, що я не змогла промовчати, тому підійшла ближче.