10 Глава Нестор

Коли до Соколової привітався чоловік, то я відразу зрозумів, що це її горе-коханець. Глянув на нього уважніше, якийсь він надто улесливий та випещений. Відразу зрозуміло, що бабій і ненадійний мужчина, а ще скупий, бо навіть не додумався квіти купити. Що вона в ньому знайшла? Хоча, знаючи Соколову, я вже нічому не дивуюся. 

Я сподівався, що вона розмовлятиме тут з тим викладачем і я дізнаюся більше інформації, але, нажаль, так не сталося. Мирон також розхвилювався, мабуть мав на Тамілу особисті плани та не склалося. Соколова була досить войовничо налаштована при зустрічі з Сашею, проте впевнений, що він заставить її серце розтанути, адже отримана матеріальна винагорода зробила свою справу. Андрій пообіцяв йому, що після виконання «завдання», Саша отримає ще додаткові кошти для ще більшого стимулу.

- Щось ви засмутилися, - підмітив я, підійшовши до Мирона. – Невже хвилюєтесь за свою начальницю?

- Таміла мені не начальниця, я просто допомагаю їй, -  промовив Мирон і зміряв мене жорстким поглядом.

- Ну, не скажіть, вона ж платить вам гроші за роботу, - зауважив я.

- Так, вона мій роботодавець, якщо вам так цікаво, але аж ніяк не начальниця, - з притиском сказав він. «А в нього амбіції аж зашкалюють», - подумав я, а Мирон додав: – І, так, звісно, я хвилююся за неї, адже ми друзі.

- Лише друзі, а я думав, що це щось більше, - хитро посміхнувся я.

- Вас це не стосується, - обурився Мирон.

- То все таки я вгадав, - констатував я. – Проте змушений вас розчарувати, бо в скорому часі Соколова, швидше за все, повернеться до себе в Суми.

- Це ми ще побачимо! – вигукнув Мирон і обернувся від мене в іншу сторону. Я не став продовжувати цю розмову і мучити хлопця, проте переконався, що він не такий простий, як здається на перший погляд. 

Решту вечора пройшов спокійно, але продуктивно. На фестиваль приїхало багато людей з інших міст, тому попит на вино був великий. Близько півночі винороби почали поволі збиратися. Завтра розпочнеться другий день фестивалю, а зараз пора йти додому та добре виспатися.

- Що, Соколова так і не прийшла? – поцікавився я в Мирона.

- Ні, - сумно відповів він.

- Йдіть додому, думаю, що сьогодні вона вже тут не з’явиться, - з натяком кажу.

Мирон нічого не відповів, лише зручніше вмостився в кріслі, даючи мені зрозуміти, що нікуди не збирається йти. Як собі хоче, я його попередив. Вийшов на вулицю і попрямував до свого авто. Навкруги ще досить людно та в мене зовсім не має бажання веселитися.

- Невже це сам Нестор Бран?! – чую пискливий жіночий голос.

- Привіт, Валентино! – посміхнувся я, впізнаючи свою колишню пасію. Вона відійшла від своєї компанії і направилась до мене.

- Рада тебе бачити, - промовила, обіймаючи мене. – Як в тебе справи?

- Все чудово, а в тебе?

- Теж не жаліюся, - розсміялася вона. – Нещодавно повернулася з Мілану, їздила туди на відпочинок і за покупками.

- Невже сама? – з посмішкою запитую, адже добре знаю, яка вона ласа на багатих мажорів.

- Ні, звісно, - захіхікала Валентина, торкнувшись мого плеча. – Ти ж мене знаєш.

- Так, - кивнув я, - знаю.

- В такому разі, раз я тут і ми зустрілися, - вона кокетуючи, глянула на мене, - може згадаємо старі-добрі часи… Поговоримо, вип’ємо твого смачного вина і не лише це…

- Домовились, - посміхнувся я, адже така перспектива мені до вподоби.

- Чудово! Я лише попереджу друзів, щоб не чекали на мене, - зраділа Валентина.

Я відчинив двері і першою пропустив у квартиру Валю. Вона оглянулася навколо і промовила:

- А тут нічого не змінилося.

- Проминув лише рік з твого останнього перебування тут, - зауважив я.

- Так…, - видихнула вона. – Я сумувала за тим, що було між нами.

- Та невже? – посміхнувся я.

- Так, ти сильний, мужній і небезпечний мужчина, - сказала вона, цілуючи мене. – І мені це дуже подобається. 

Ми з Валентиною познайомилися на благодійному вечорі. Вона прийшла в компанії чергового багатого залицяльника, а я був сам. Того ж вечора благодійний бенкет ми покинули разом.

Нас поглинув справжній ураган емоцій та пристрасті. Ми обоє занадто емоційні та пристрасні натури. Можемо спалахнути навіть від маленької іскри і розгорітися нищівним полум’ям. Це було справжнє божевілля, адже не було і дня, щоб ми не сварилися, а потім так само бурхливо мирилися. Проте, ці стосунки не могли тривати довго, і ми обоє це знали. Наш роман тривав неповний місяць. Між нами було надто багато гострих кутів, які ми не захотіли згладити. Ми розійшлися мирно, без скандалів, оскільки, окрім пристрасного сексу, нас нічого не поєднувало.

Я налив собі віскі, а Валентині її улюбленого солодкого вина. Вона усе любить надто солодке – вино, десерти, аромат парфумів, хоча характер зовсім не такий.

- За несподівану зустріч, - сказав я.

- І її продовження, - посміхаючись, підморгнула Валентина.

- Ти надовго приїхала? - цікавлюся, адже Валя зараз живе у місті Стрий.