9 Глава Таміла

Ото вже сволота! Та як він сміє так казати? Безсовісний хам! Ненавиджу його! Ще й той стелаж такий високий. Де ж це Мирон? Чому його немає, коли він мені так потрібен?

- Давайте сюди ту пляшку, а то ще весь стелаж кинете, - промовив Нестор і, вихопивши в мене з рук пляшку, поставив її на місце.

Я обурена і зла на нього, тому не дякуючи, йду за стіл, сідаю у крісло і чекаю на відвідувачів. Настрій відсутній зовсім, але нічого не вдієш, я мушу бути привітною і посміхатися до клієнтів.

І навіщо організатори розмістили мене біля Брана? Це ж доведеться аж три дні терпіти його присутність поруч. В мене складається враження, що він з’явився в моєму житті спеціально для того, щоб псувати мені нерви.

Після інциденту на святкуванні мого дня народження я розпорядилася, щоб робочі закупили усе необхідне і зробили огорожу з двох боків. Не потерплю, щоб Нестор ходив по моїй землі. Ніколи він не отримає моїх виноградників і будинку, хай навіть не мріє. Це моє майно і я тут залишаюся назавжди.

Сьогоднішнє сусідство Нестора мене не аби як дратує, проте я вирішила також подратувати його. Нехай знає, що не лише він може бути нестерпним.

Почали сходитися перші гості. Я начепила на обличчя саму милу посмішку і почала наливати вино для куштування. Більшу частину відвідувачів становили чоловіки, тому мені не склало ніяких труднощів зачарувати їх своєю дотепністю, гумором та красою. І нехай що би не говорив Нестор Бран, а я таки знаю собі ціну.

Біля мого дегустаційного столика зібралося багато бажаючих скуштувати вина. Краєм ока помічаю невдоволений погляд Нестора  в мою сторону. Так йому і треба! Він недооцінював мене, а я виявилась гідним супротивником, принаймні сьогодні це точно.

Неподалік є автомат з кавою, тому знаходжу вільну хвилину і йду собі за еспресо. Вже пізній вечір, а я навіть не дуже втомилася. Ця гонка за клієнтами додала мені азарту та адреналіну. Повертаюся на своє місце і помічаю, що Нестор крутиться біля мого стелажа.

- Невже сам Нестор Бран захотів скуштувати мого вина? – запитую.

- Навіть і не думав.

- Та невже, тоді що ви тут загубили? Чому ошиваєтесь біля мого стелажа? – з викликом промовляю.

Нестор підійшов до мене впритул. Мені спало на думку, що він це робить спеціально для того, щоб показати свою перевагу над мною.

- Вам не здається, що для свого росту і віку, ви надто велика власниця. Усюди відмежовуєте свою територію та ставите кордони, - грізно прошипів він. – Але я не з тих, кого можна стримати. Для мене не існує ніяких меж і перепон, зрозуміло?

Він нахилився до мене надто близько. В його чорних очах горить справжнє пекельне полум’я. І хоч мене лякає цей пронизливий погляд, я нізащо не здамся. Він навис над мною, немов грозова хмара. Від цього натиску мені неприємно. Я не дозволю, щоб хтось без мого на це дозволу, ось так нахабно вривався у мій особистий простір. Ну тепер тримайся, сам напросився! Я вилила каву на його білосніжну сорочку і Нестор відразу відскочив від мене.

- Що ти зробила?! – вигукнув він. – Геть з глузду з’їхала?

Дивлюсь, як темно-коричнева кава розтеклася по білому полотні великою плямою. 

- Просто ви надто близько стояли, - хмикнула я і додала без жодного співчуття: – Вибачте.    

- Ти мене взагалі за ідіота тримаєш? – гаркнув Нестор.

- Вам видніше хто ви, - сказала я. – До того ж, я попрошу вас не поводитися зі мною так по панібрацьки, адже ми з вами не переходили на «ти».

- Що?! – прошипів Нестор, бо на нас вже всі почали звертати увагу. – Ти, мала викочка, ще смієш мені вказувати? Та я тебе знищу!

- Хочете війни, будь ласка – буде вам війна! Та знайте, що не я її розпочала, - у відповідь прошепотіла я. – Ви ниций і черствий чоловік, а ваше серце таке ж чорне і прогниле, як ця пляма від кави. Я

 повернулася за свій столик і навіть не стала дивитися в сторону Нестора. Він реально налякав мене, проте як співав Святослав Вакарчук – я не здамся без бою!

 Близько дев’ятої вечора прийшов Мирон.

- Де ти був? Я думала, що ти допоможеш мені, - промовила я.

- Мав невідкладні справи вдома, - пояснив він. – Та я ладен на все, щоб загладити свою вину перед тобою, - посміхнувся.

- Гаразд, - кивнула я. – Тоді побудь трохи тут, а я піду пройдуся, бо щось голова розболілася, - сказала я і глянула в сторону Брана. Він вже встиг переодягнутися і сидів набундючений, мов індик.

- А-а-а, зрозумів, - стиха сказав Мирон. – Йди розвійся, а я тут побуду.

Вийшла на вулицю і вдихнула на повні груди прохолодне повітря. Кольорова ілюмінація створює навкруги святкову атмосферу. Ужгород гарне місто. Я чула, що тут є старовинний замок, тому колись планую обов’язково відвідати його.

Перший день фестивалю розпочався доволі плідно. В мене вже є замовлення на декілька ящиків вина для однієї фірми на святкування корпоративну. Сподіваюсь, що тепер власники фірми будуть моїми постійними клієнтами.

Пройшлася містом і мені стало краще. Погані думки розвіялися, натомість додалося більше впевненості в собі. Через того Брана, я геть розхвилювалася. Потрібно повертатися в «Совине гніздо», адже не можна залишати Мирона самого, якщо поруч є ворог в особі Нестора.