4 Глава Нестор

Минув вже тиждень з моменту мого знайомства з Тамілою, а мене так і не покидає поганий настрій. За що би не брався, все валиться з рук. Мені дуже потрібні ті виноградники, а вона така ж вперта, як і її дядько. Та не втрачаю надії, адже в мене ще є трохи часу, адже для того, щоб документально оформити спадщину, потрібен час. Проте мене насторожує те, що Соколова так рвучко взялася до роботи. Вона вже встигла найняти людей для збору врожаю і хоче розпочати повноцінне виробництво вина. Я ж навіть припустити не міг, що вона надумає тут залишитися. Треба якось її здихатися. Але як? Можливо варто шукати відповідь в Сумах, а то дуже дивно, що молода дівчина ось так спонтанно покинула рідне місто і переїхала жити в село, ще й так далеко. Мабуть в неї там виникли якісь проблеми і я обов’язково дізнаюся в чому справа.

Сам я поїхати не зможу, бо якраз розпал сезону збирання врожаю, тому вирішив відправити туди свого помічника. З Андрієм ми познайомилися, коли я ще сам був помічником пана Матвія. На той час Андрій прийшов до нього працювати помічником технолога. Ми з Андрієм однолітки, тому відразу знайшли спільну мову. З роками наші товариські відносини не згасли, а переросли ще і у ділові. Коли я став повноправним власником виноробні, то запропонував йому стати моїм помічником. Окрім того, нас об’єднує ще і те, що я є хрещеним батьком його сина.

Покликав Андрія до себе і розповів йому суть справи.

- То ти вирішив знайти на Соколову компромат? – посміхнувся Андрій.

- Мені просто цікаво, що змусило її покинути рідне місто і переїхати сюди.

- Я днями бачив її, вона гарненька, - сказав Андрій і хитро глянув на мене. - А може ти на неї маєш якісь особисті плани?

- Не вигадуй, Соколова взагалі ще малолітка порівняно зі мною.

- Я тебе прошу, - закотив догори очі Андрій, - коли вік тебе стримував?

- Не в даному випадку, вона мене бісить! Надто зухвала та самовпевнена, не люблю таких вискочок, - нервово промовив я і запитав: – То ти поїдеш в Суми?

- Поїду на декілька днів і все виясню.

- Гаразд, до того ж  в тебе там буде помічник.

У мене є багато знайомих по всій Україні, оскільки неодноразово вів переговори з різними підприємцями про поставку вина, і Суми також не виключення. Там живе досить впливовий чоловік, якому ми поставляємо вино для його ресторанів. Саме він і допоможе Андрієві в пошуках інформації.

****

Минуло три дні, як Андрій поїхав. Я весь напружений і з нетерпінням чекаю на хоч якісь новини, проте наразі немає жодної інформації. Зараз я майже всі дні проводжу на заводі, оскільки звик особисто перевіряти і спостерігати за процесом. Ми виробляємо білі та червоні вина, тому приготування виноградного соку отримується різними способами. Для виробництва білого вина виноград переробляють на спеціальному обладнанні для добування соку. Щоб отримати червоне вино, бродіння відбувається на меззі (подробленій ягоді або на цілому винограді). Сік з шкірки ягід вичавлюється за допомогою спеціального пресу. Попереду ще багато роботи, поки вино надійде до столу, проте для мене кожен крок процесу – це особлива радість і захоплення. Не уявляю себе без цього.

Зателефонував Андрій. Я весь насторожився. Вийшов на вулицю, щоб ніхто сторонній не почув нашої розмови.

- Привіт, що там в тебе? Дізнався в чому полягає причина її від’їзду? – з надією запитую.

- Так, дізнався, - промовив Андрій. – Проте, причина від’їзду Таміли полягає не в чому, а в кому?   

- Не зрозумів?

- Вона поїхала з Сум через нещасне кохання, - пояснив Андрій і розповів усе, що йому вдалося дізнатися.

- То он воно що, справа всього навсього у нещасливому коханні, - задумливо промовив і запитав в Андрія, чи йому вдалося дізнатися хто той чоловік, через якого Таміла все покинула. Виявляється, що вони разом працювали на кафедрі в одному вузі, а причиною розриву стала банальна зрада.

- Все зрозуміло, класика жанру: викладач потай загуляв зі своєю студенткою, - здогадався я.

- В даному випадку так і є, - погодився Андрій, - але колись Таміла також вчилася в цьому вузі і їхній роман з викладачем розпочався, коли вона ще була також студенткою.

- Ага, навіть так, - хитро посміхнувся я, адже мені на думку спала одна ідея. – Андрію, для тебе є ще одна справа, - розповів йому про свій план.

- Я спробую, проте нічого обіцяти не можу.

Сподіваюся, що мій задум втілиться в життя і вже зовсім скоро Таміла повернеться в Суми,  а я нарешті зможу придбати виноградник та будинок. Я б із задоволенням переїхав з міста жити сюди, в село, і будинок Івана Белея найкраще підходить для цього.

По селі ходять чутки, що цей будинок не простий, адже приховує свої таємниці та скарби. Люди говорять, що старий колись купив цей будинок за якихось дуже дивних обставин і до того ж, по дуже низькій ціні. А ще кажуть, що обов’язковою умовою при покупці будинку стало те, що в ньому мала залишитись жити Марія. Зараз вона вже жінка поважного віку, проте тоді була ще зовсім молодою дівчиною. Та, що би не говорили, і як би не було, а Марія таки жила в цьому будинку постійно, відколи я її знаю, а це було ще тоді, коли я почав працювати в пана Матвія.

Колись Матвій та Іван були добрими друзями, адже обоє займалися виноробством. Вони допомагали одне одному і мали багато спільного, проте з якихось невідомих причин їхні стосунки стрімко зіпсувалися і вони  взагалі перестали спілкуватися. Я неодноразово розпитував в пана Матвія, що між ними сталося, та він так і не розповів мені, забравши цю таємницю з собою в могилу. Можливо саме тому Белей так вороже був налаштований щодо мене, хтозна…