2 Глава Нестор

- Ти звільнений! – вигукнув я. Мене переповнює злість. Як можна бути таким ницим брехуном?

- Несторе Матвійовичу, ви даєте непосильні завдання, - пропищав юрист.

- Якщо тобі важко впоратися з такими дрібницями, то я знайду того, хто все швидко зробить. Все, не хочу з тобою розмовляти, пішов геть!

Юрист похнюпившись пішов з мого кабінету. Ідіот! Думає, що я не знаю, що він співпрацює з моїми конкурентами. Не потерплю зрадників! Знаю хто мені зможе допомогти.

- Алло! Привіт! – вітаюся з старим другом. – Можеш знайти мені толкового юриста?

- Привіт, а куди твій подівся? – цікавиться Антон.

- Щойно звільнив до чортової мами! Уявляєш, вирішив мене кинути! Штопорив усю роботу, а ще зв’язався з моїми конкурентами і зливав їм важливу інформацію.

- Ого, не пощастило!

- То, як, допоможеш?

- Звісно, підберу тобі профі, - посміхаючись, відповів Антон.

- Дякую, з мене ящик вина, - кажу.

- Домовились!

Так, вже на одну проблему менше, а попереду ще цілий список. В кабінет заглянув мій помічник Андрій.

- Можна?

- Так, заходь, - кивнув я.

- Чув, що ти щойно звільнив нашого юриста.

- Так, вже дістав мене, - кажу.

- Давно пора, - промовив Андрій. – Він, як щур, усе тут винюхував.

- І не кажи, - махнув рукою я.

-  А я прийшов до тебе з новою інформацією, - сказав він. – Ти ж в курсі, що Белей помер?

- Знаю, старий пень так і не погодився продати мені свої виноградники, - з досадою кажу.

- Я щойно дізнався, що він залишив усе своє майно якійсь родичці. Вона живе десь на Сході України.

- Це багато чого змінює, - задумався я. – Може мені пощастить і з нею буде легше домовитися, ніж з старим. Навіщо їй виноградники? Хоч одна гарна новина за сьогодні! – зрадів я.  

Я вже давно хотів викупити ті виноградники, але Белей ніяк не згоджувався. Я йому пропонував досить високу ціну, та він вперто стояв на своєму. А мені дуже важливо отримати їх, адже вже скупив усі землі по сусідству. Я налагодив зв’язки з іноземцями на продаж свого вина за кордон, тому хочу значно розширити виробництво, а для цього потрібно більше сировини. Скоро час збирання винограду, а в Белея чудовий врожай. Шкода, якщо все пропаде. Швидше б приїхала та спадкоємиця.  

В офісі особливої роботи немає, тому вирішив поїхати на завод. Він знаходиться в мальовничій місцевості, в гірському селі, подалі від машин і міської загазованості. Їхати туди недовго - година часу і я вже на місці.    До речі, саме тут і ростуть виноградники, які я так хочу придбати.

Зайшов у приміщення, аромат молодого вина наповнює усе довкола. Оглянув як йде процес бродіння. Розпитав у головного технолога про стан речей на сьогоднішній день. Люблю, щоб  усюди був лад. Я вимогливий до себе та до інших, тому в мене в офісі та на виробництві ідеальний порядок, починаючи від документації і закінчуючи винними погребами.

Через мою суворість та жорсткий характер мої працівники трохи побоюються мене. Проте, вони знають, що я завжди справедливий по відношенню до кожного і виплачую високу зарплатню за сумлінне виконання своїх обов’язків, тому і тримаються на роботі роками.

В будь-якому бізнесі потрібна залізна хватка і не можна пасти задніх, бо інакше все втратиш. Конкуренти ненавидять мене за мою прямолінійність, адже кажу те, що думаю і ніколи не завуальовую свої думки та принципи солодкими словами та хвальбою. 

В мене не має сім’ї, оскільки усі жінки, які в мене були, не витримували мого владного та диктаторського режиму. Я звик бути завжди один і сподіваюся лише на себе і власні сили. В мене не має ні рідних, ні друзів, тому не довіряю нікому на всі сто відсотків. Навіть людей, які працюють в мене роками, я інколи перевіряю на відданість справі та професійну придатність.

Від мене ніхто і ніщо не приховає, бо бачу людей наскрізь. Мені достатньо шістдесят секунд для того, щоб зрозуміти яка перед мною людина і зробити про неї відповідні висновки. Не люблю лицемірів та брехунів, оскільки вважаю ці людські якості найгіршими. Я, як той одинокий вовк, борюся за виживання в цьому ницому та брехливому світі. 

Можливо мій жорсткий характер та і взагалі формування мене, як особистості, пов’язане з тим, що я виріс у дитячому будинку. Ще змалку я звик до несправедливості і того, що за своє треба битися до крові. Моє важке дитинство закінчилося не менш складною юністю, оскільки я розумів, що скоро моє перебування в дитбудинку закінчиться і опинюся просто на вулиці.

Я непогано вчився в школі, тому мені не важко було вступити в технікум харчової промисловості на спеціальність бродильне виробництво-виноробство.  Благополучно його закінчивши, я отримав професію винороба, про яку так мріяв. Для досягнення мрії мені довелося їхати вчитися аж до Львова. Після закінчення технікуму я повернувся у рідний Ужгород. Був без житла та роботи, але з великими цілями та планами на майбутнє.

Спершу я тинявся по вокзалах і базарах, ночував просто неба і намагався вижити в цьому жорстокому світі. Та одного разу доля посміхнулася мені і я влаштувався різноробочим до одного заможного пана. Переїхав жити в село, де в нього була дача та виноградник. Той момент, коли я побачив поле, засаджене рівними рядочками молодого винограду,  зробив мене самим щасливим на Землі.