Роздiл 38.

Розділ 38.

Гість з-за меж

Його звали Іл'ар.

Він прийшов з того боку — з міста, де ще працювали машини, де Пісня була лише словом у книжках. У нього був плащ із сітчастої тканини, штучне око й голос, що колись співав лише під команду.

Він прийшов не за допомогою. А з запитом.

— Я чув… вас. Але не вухами. Крізь лінії. Через уламок старого гліфа. Там, у руїнах, щось почало дзвеніти. Я… не розумів. Але відчув.

Саел прийняв його першим.

— У тебе немає Пісні. Але є тиша. Це вже початок.

---

Тетяна не говорила з ним одразу. Вона спостерігала.
Іл'ар ходив, не торкаючись дерев. Сидів осторонь. Спав з увімкненим сканером снів — як колись навчили.

Діти намагались із ним заговорити, але він відповідав коротко. Наче боявся лишити слід.

Але одного ранку він прокинувся — і побачив, що з його рюкзака росте пагін.

— Це… звідки?

— Від тебе, — відповіла Лія. — Сад розпізнає не намір, а готовність. І ти, хоч трохи… готовий.

---

Тетяна підійшла до нього на третій день.

— Ти хочеш залишитися?

— Я не знаю. Я не знаю, як… бути без команди.

— У нас немає команд. Є лише… присутність.

— Але як жити, коли не знаєш, навіщо?

Вона посміхнулася м’яко.

— А ти спробуй жити, щоб дізнатися. Не для. А разом.

---

Іл'ар залишився. Не назавжди. Але достатньо довго, щоби посадити своє дерево.
Не досконале. З рудим листям, що пахло пилом. Але коли вітер торкався його — воно співало. Механічно. Невпевнено.

Але співало.

---

Іл'ар став першим, хто повернувся назад — у місто.
Зі словами:

> «Я бачив світ, у якому немає мети — але є Пісня. І цього досить, щоб почати знову.»

І в його очах з'явився блиск — не від технологій. А від вибору.