Післямова
Кажуть, що після похорону Маріки така злива вдарила, що потік вийшов із берегів, а сільські вулиці й самі перетворилися на потоки. Вода несла з собою гілля, каміння та все, що траплялося на її шляху. Старі люди лишень похитували головами й пригадували давні повір'я про кросна, розкладені влітку.
Після того в корів більше не пропадало молоко. Велетенського гада біля скелі вже ніхто не бачив. Не бачив ніхто й кросни. Куди її поділи — ніхто не знає.
Але ще довго в Глибокому Потоці переповідали цю історію. Одні вірили, що Маріка сама заплуталася у власних чарах. Інші казали, що то була кара за чуже молоко, відібране в людей. А дехто й досі вважав, що все те — лише збіг обставин та людські вигадки.
Та коли вечорами в хатах заходила мова про давні ремесла, старші люди неодмінно згадували кросна. І кожен знав: не варто зазіхати на чуже добро, бо ніколи не знаєш, якою ниткою воно прив'яже тебе до власної долі.