8-10

Акт восьмий

Пізно ввечері, коли вже сутеніло, Дмитро знову завітав до корчми. Василь Бокоч був там.

— Но що, Митре? — озвався той, ще коли Дмитро не встиг увійти. — Днись у моєї сусідки Морґіти Ковачки корова прийшла без молока. Тота так галаманила! Лаяла усім, на чому світ стоїть. Не знаєш, що сталося?

Дмитро поздоровкався з Василем, потиснувши йому руку, але промовчав. Підійшов узяти погар.

— Вам треба йти з цим до дяка, — мовив корчмар Федор, наливаючи йому вина. — Туй може бути замішане нечистоє.

Дмитро взяв свій погар і уважно подивився на Федора.

— Я не фіґлюю, — продовжив той. — Нечистоє може всю худобу перевести. Не буде ні молока, ні телят.

Дмитро перевернув чарку, прогиркався й мовив:

— Челяде Божа, я такоє днесь видів, що ви си уявити не будете годні.

І розповів Федорові й Василеві все, що бачив. Про гада, про корову. Спочатку вони не вірили, але згодом навіть сам корчмар Федор узявся за вино. А він же колись ся побожив, що більше не буде пити.

Акт дев'ятий

Наступного ранку Василь Бокоч вирішив, що це таки не фіґлі, й вирушив до дяка — старого Мафтея Крічфалушія.

Дід Мафтей — чоловік богозний, книжний. Мав понад дев'яносто років і, як казали, знав, як поводитися зі справами, де замішане нечисте. А якщо в селі завелася не тільки відьма, а ще й якась нечисть, то, може, таки щось порадить.

— Слава Ісу, діду! — привітався Василь.

Дід Мафтей саме вийшов на торнац, що слугував верандою вздовж усієї хижі.

— Слава й на віки, — відповів він, примружившись. Бо хоч і слух та голос мав файні у свої дев'яносто, але зір уже підводив. Утім, у церкві це йому не заважало. Казали, що він всю Псавтирю напам'ять знав.

Василь узяв і все дякови розповів. Як корови без молока додому приходять із паші. Як декому вдається здоїти лише горнятко-два смердючої жижі. Як чередарь бачив великого гада, що ссав корову під скелею. А ще — про те, що челядь підозрює Маріку Фозекошку у відьомстві. Мовляв, вона молоко відбирає. І що нечиста сила завелася в селі у вигляді великого гада.

Дідо трохи подумав, почухав лисину.

— Щось я геть новин сільських не знаю, — сказав він. — Корову давно не держу, бо косити не берую. З церкви та додому. Діти держать худобу, і скільки нам із бабов треба молока, стільки й принесуть.

— То добре, що принесуть, — мовив Василь. — Але якщо далі так піде, то не буде ні молока, ні корів.

Дід Мафтей чхнув.

— Будьте здорові, діду!

— Правду кажеш, Василю. Дякую!

Дяк висякався в хустку.

— Значить, треба зробити так: набрати того вонячого молока від тієї корови, в якої його забрали, й поділити на дві частини. Одну принести мені на молитву, а іншу — вилити під східці до хижі тієї, котру підозрюють у відьомстві. Якщо то буде вона — молоко повернеться. А відьма буде шукати, хто її відбив. Вона потім дізнається. І захоче щось украсти з твого двора. Треба сокотити, аби не дати їй того зробити.

— Так і зроблю! — сказав Василь.

Подякував старому й пішов виконувати завдання.

Акт дев'ятий

У полудень Василь знову прийшов до Мафтея. Але вже не з порожніми руками, а з глечиками смердючого молока — від своєї корови й сусідських. Залишив їх старому, аби той молився.

— Василю, будь обережний, коли будеш лляти під ґарадичі тото молоко босоркані, — помахав перстом дід Мафтей. — Аби вона тя не бачила. Бо якщо побачить — гірше може бути.

— Дякую, діду, — відповів той. — Я піду ввечері, коли змеркатиметься.

Акт десятий

Увечері, коли всі корови вже були у хлівах — подоєні й напоєні, — пси та коти отримали свої порції молока й вилизували миски до останньої краплі, Василь рушив до обійстя Фозекошки.

Підійшовши, він зупинився й почав спостерігати, де ходить Маріка та чи є вона поблизу. Помітив, що в хижі світить гасова лампа, а сама господиня саме вийшла з відром до потока по воду.

«Самий раз», — подумав Василь і квапливо подався до хати.

Коли підійшов до самих дверей і вже хотів був вилити під східці те смердюче молоко, то помітив, що двері трохи прочинені. Роззирнувся, зробив крок і штовхнув їх. Двері зі скрипом повільно відчинилися навстіж.

Те, що він побачив у хаті, змусило його тричі перехреститися. Він мало не впустив глечика зі смердючим молоком.

Посеред хати стояла розкладена кросна. Поруч, на столі, горіла гасова лампа, а біля неї лежали веретено й котушки ниток. На жердині під стелею звисали нові килими, а під ними стояли відра. Два були повні молока. А ще одне стояло просто під кросною. І з натягнутих мотузок у нього цівками стікало молоко.

Василь ледве отямився від побаченого. Згадав слова діда Мафтея про те, що його не повинні побачити. Протер долонею обличчя, вилив смердюче молоко під східці й дременув геть, поки не повернулася Фозекошка.