Передмова

Передмова

Були часи, коли люди не сиділи в інтернетах. Не було ні соціальних мереж, ні вподобайок. Ні тобі телевізора, ні телефона. Та й на все це в ті часи навіть часу не вистачило б, бо роботи було вдосталь. Улітку — городи, заготівля сіна та дров, догляд за худобою, господарські клопоти. А довгими зимовими вечорами, коли за вікнами завивала хуртовина, а в печі потріскували дрова, люди теж не байдикували. Пряли вовну й коноплі, плели кошики з лози та шумелиння, майстрували нехитрі речі для господарства. А дехто розкладав кросна.

Кросна — то особливий ткацький верстат, переважно дерев'яний, із безліччю перекладин, валів, ниток і мотузок. На перший погляд, конструкція могла здатися складною, але вправна господиня знала кожну її деталь. Знала, яку нитку куди протягнути, як натягнути основу, як провести човник із пряжею між рядами, щоб поступово народжувалося полотно.

На кроснах ткали все, що було потрібне в селянській хаті: полотно для сорочок і постелі, рядна, рушники, ліжники, килими. Робота була кропіткою, вимагала терпіння, вправності й доброго ока. Нитка до нитки, рядок за рядком — і з-під рук майстрині виходила річ, у яку вкладалися не лише праця, а й час, тепло та частинка самої господині.

У кожній місцевості мали свої секрети ткацтва, свої візерунки й кольори. А в Карпатах, де довгими зимами люди більше часу проводили вдома, ремесло це було не тільки способом заробітку, а й частиною звичного життя.

Та з кроснами пов'язували не лише ремесло. Навколо них здавна ходило чимало дивовижних переказів і повір'їв. Старі люди казали, що розкладені влітку кросна можуть затримати дощ. Нібито доки стоїть верстат і натягнуті на ньому нитки, хмари оминають село, а земля потерпає від посухи. Та варто було розібрати кросна — і небесна вода зривалася вниз такою зливою, що могла затопити городи й потоки.

Але наймоторошніші історії стосувалися іншого. Подейкували, що деякі господині вміли за допомогою кросен відбирати молоко в чужих корів. І то вже були не жарти й не звичайні сільські забобони. Принаймні так розповідали старі люди. А старі люди, як відомо, не все говорили просто так…