Розділ 10

10 Мар'ян

Дівчина в моїх руках тремтіла, немов від холоду, але швидше навіть від страху, а може й від болю. Я завжди ставився до різних несподіванок спокійно. Вивести мене з рівноваги мало кому вдавалося. Але зараз, саме в цю мить, я злякався. Навіть не тоді, коли побачив всю цю картину знущання над моєю кухаркою, а саме тепер, коли мені на мить здалося, що вона знепритомніла. Я не був лікарем, але знав, що удари головою до одвірка можуть мати вкрай гіркі наслідки. Ризикувати життям Валентини не збирався, тож планував одразу викликати швидку, щойно прийду до свого будинку. А до нього я біг, не зважаючи на калюжі. Мокрі штанини неприємно обхоплювали мої ноги, капці набралися багнюки і води, до дрижаків противно. Але все це було ніщо в порівнянні з тим, що той придурок зазіхнув на моє. Гнів всередині мене був майже таким сильним, як і страх, що сталося непоправне. Не те, щоб я жити не міг без цієї дівчини, просто мене дратувало, що хтось має нахабність в мене під носом чинити таку гидоту. Підносити руку на жінку я вважав недопустимим. А що це дасть? Покаже, що я фізично сильніший, ніж вона? То це і так не секрет ні для кого. Ніколи не розумів і не поважав чоловіків, які самостверджувалися за рахунок слабших. І хоч я й не надто поважав жіночу стать, опускатися до биття їх я не бачив сенсу. Тим паче, коли існує безліч інших способів показати їм свою перевагу і провчити, коли це доречно.

На Валю я мав свої плани, а тому це особливо дратувало, що через якогось козла намічені перспективи могли руйнуватися.

Шлях до мого дому був коротким, але зараз здався значно довжелезним Накрапав мокрий сніг. Він вкривав волосся і бліду шкіру дівчини, а я намагався зігріти її теплом свого тіла і картав себе, що недодумався взяти для неї якусь накидку. Зовсім не подумав про те.

Коли опинився нарешті в будинку, опустив дівчину на диван поруч з батареєю у вітальні і хутко вкрив її теплим пледом.

— Ну, ти як? — тихо спитав у неї, помітивши, що вона притомна, просто нажахана.

— Дякую, — прошепотіла вона. — Мені здалося, він мене вб'є.

— Зараз викличу швидку, все буде добре, — заспокоював не то її, не то себе. Велечезна гуля на її голові змушувала мене відчувати цілу гамму емоцій. 

— Швидку не треба. Я норм, — вона навіть спробувала встати, але натомість мало не впала з дивану. Я поспішив їй допомогти лягти і підставив маленьку подушечку.

— Куди це зібралася? Тобі треба лежати. Лікаря таки треба. А якщо в тебе струс мозку?

— Мар'яне, прошу, принеси лід з холодильника. Я прикладу до голови і так полежу. Якщо зранку стане гірше, піду до лікаря, обіцяю. А зараз мені просто потрібен спокій. Бачиш же, я притомна, все добре.

В її словах був сенс, проте я звик робити все по-своєму. Розумів, що до ранку багато чого може змінитися і не обов'язково на краще. Якщо не викликати швидку, то хоча б зателефоную місцевому лікарю і попрошу прийти.

Та спершу я таки повинен принести лід з холодильника і склянку води, якщо їй захочеться пити. Так і зроблю.

Коли я повернувся з кухні, вона тремтіла під ковдрою.

— Що таке? Холодно?

— Трохи, — зітхнула вона.

Поклав лід і воду на журнальний столик і приніс ще один хутряний плед, який точно мав би зігріти Валю. Вкривши її поверх першого, я присів на стілець поруч і сам приклав лід до скроні дівчини, щоб вона повністю могла сховатися під ковдри і зігрітися тілом. Іншою ж рукою взяв телефон і набрав номер лікаря.

— Не варто. Пізно ж... — прошепотіла кухарка.

— Це його обов'язок бути готовим завжди допомогти, — спокійно відповів я, а вже за мить розмовляв телефоном з лікарем. Той обіцяв прийти негайно.

— Даремно людину турбували, — зітхнула Валя. — Я ж жива.

— Бути просто живою недостатньо. Треба ще й здоровою, — усміхнувся я.

Дівчина прикрила очі, ніби розслабилася, я ж так і сидів, тримаючи лід біля її скроні. 

 Якщо не викликати швидку, то хоча б зателефоную місцевому лікарю і попрошу прийти.

Та спершу я таки повинен принести лід з холодильника і склянку води, якщо їй захочеться пити. Так і зроблю.

Коли я повернувся з кухні, вона тремтіла під ковдрою.

— Що таке? Холодно?

— Трохи, — зітхнула вона.

Поклав лід і воду на журнальний столик і приніс ще один хутряний плед, який точно мав би зігріти Валю. Вкривши її поверх першого, я присів на стілець поруч і сам приклав лід до скроні дівчини, щоб вона повністю могла сховатися під ковдри і зігрітися тілом. Іншою ж рукою взяв телефон і набрав номер лікаря.

— Не варто. Пізно ж... — прошепотіла кухарка.

— Це його обов'язок бути готовим завжди допомогти, — спокійно відповів я, а вже за мить розмовляв телефоном з лікарем. Той обіцяв прийти негайно.

— Даремно людину турбували, — зітхнула Валя. — Я ж жива.

— Бути просто живою недостатньо. Треба ще й здоровою, — усміхнувся я.

Дівчина прикрила очі, ніби розслабилася, я ж так і сидів, тримаючи лід біля її скроні. 

В мені бушував океан питань. Я хотів знати, хто той чоловік, чому він так поводився і що між ними насправді, однак я не питав. Розумів, що тепер це не на часі. Головне, щоб вона одужала, а потім я все з'ясую. І не приведи боже, якщо це черговий ошуканий нею чоловік. Хоча відверто - саме цьому кабану я б і сам проносного насипав. 

Лікар прийшов десь за півгодини. Благо, він жив недалеко, і охоронець швидко привіз його до мене. .

Я коротко, не вдаючись у подробиці, розповів йому, що сталося, а він став проводити огляд. Здалося, це вимучило Валентину, проте я всеодно знав, що роблю правильно.

— Серйозних ушкоджень я не бачу. Зараз потрібен спокій і відпочинок. Лід варто ще тримати, а ще можна випити таблеточку. Вона заспокоїть і послабить біль. Кілька днів потрібно стежити за своїм станом. Якщо будуть головні болі, запаморочення, то слід негайно звернутися в лікарню, — промовив Олексій Михайлович і залишив Валі таблетки.