Розділ 6

6 Валентина

За короткі миті я пережила стільки емоцій, що на тиждень вистачить. Бісить. Як же він мене бісить. Якби не мала з косичками я б цьому набундюченому індику не тільки проносного підсипала.
Але дитина не винна, що її батько таке козлище. І нехай десь в глибині душі я розуміла, що справді з ним накосячила, але з іншого боку - чим він думав запрошуючи незнайомку до себе в номер? Могли б йому і клофеліну насипати.
Я вийшла в будинку багатія, відчуваючи що сильно зголодніла. Приготувала я і справді смачно, але мене поснідати ніхто не запрошував. А від того, що скуштувала того і іншого та ще і перенервувала, голод був дуже сильний.
Першим моїм поривом було звісно знову дати стекача, тепер вже з Люботців. Але йти мені нікуди! Не до Віті ж повертатись?
Ще і мама подзвонила.
- Валечко, ти куди зникла? - стривожено запитала вона. - Вітя вже двічі приїздив, шукає тебе. Я хвилююсь!
- Зі мною все гаразд, - запевнила я матір.
- Ти де?
- В подруги! - настирні розпитування мене нервували. Не дай Боже Віті розповість про спадщину!
- І довго ти там будеш? Спадщину треба оформляти якнайшвидше! - мама навіть не поцікавилась в якому я місті та в якої подруги. Що неприємно вдарило по нервах.
- А от щодо спадщини! - я завелась. - Я тут довідалась що ви за мою хату вже і завдаток взяли! А мені і копійки не дали!
- А .. а у тебе і так все є! Ти за Вітьком як вареник в маслі! Як у тебе совість тільки дозволяє з матері гроші вимагати? У Олежика нога опухла, проблеми з коліном, ми на лікування витратили майже все.
Мама перейшла в наступ. Відчуття було таке, наче на голову відро помиїв вилили, а не відчитали як маленьку.
Я з журбою подивилась на будівлю фермерської їдальні - працювати мені тут довго доведеться. Бо віддавати завдаток Ласкавому нічим. А Мар'ян із принципу не поступиться, змусить відпрацювати все до останньої копійки. Де він лиш взявся на мою голову? Не встигла з ним познайомитись, а борги перед ним наростають як сніжний ком!
Поки я рефлексувала, мамин голос змінився на чоловічий.
-Валька! Раз ти про завдаток знаєш, то ти в Люботцях! - почувся хрипкий голос вітчима. - І як не підеш нам на зустріч, то завтра я особисто твоєму Віті розкажу де ти ховаєшся!
- Йдіть до біса! - гаркнула я, скинула дзвінок, і відчула себе щуром загинаним в кут.
З одного боку мільйонер, а-ля місцевий цар, що затаїв на мене зло. З іншого - родичі, що гірше ворогів. Але якщо вже розбиратись, то Мар'ян зло ще мені не відоме, і краще вже з ним шукати спільну мову, а ніж пробувати домовитись з Віктором.
Прийнявши рішення, я зайшла в їдальню, та приступила до своїх безпосередніх посадових обов'язків. Робочі то не мільйонер. Їм пундики не треба. Досить капусняку наваристого і каші якоїсь з підливою. В обід біля вікна роздачі очікувано вишикувалась черга за добавкою, що лиш покращило мій настрій. Хоч десь мене цінять.
А на вечір я набралась сміливості йти розмовляти з Мар'яном Ласкавим.
Доля явно пожартувала наділяючи таким прізвищем чоловіка, що більше був схожий на небезпечну акулу. Згадка про чоловіка відзивалась теплом в животі. Зовсім не бажаним. Я хвилювалась і від того дратувалась. Непрохано згадувала його підборіддя з легкою щетиною, губи, створені для спокуси і крижані блакитні очі. Якби власними очима не бачила що цей екземпляр живе в селі, не повірила б.
- Правило - перше, - почав Марян як тільки я переступила поріг вітальні. - Я ненавиджу запізнення. За кожне запізнення - штраф!
- І вам добрий вечір, - я кивнула чоловіку, що вальяжно розвалився на дивані. За час що я його не бачила він встиг змінити одну футболку на іншу, світлішу, яка обліплювала його торс, підкреслюючи рельєфні м'язи. Або мільйонер в спортзал ходе. Або працює на фермі на рівні з робочими, в що мало віриться. Але треба відзначити - форма у нього відмінна. І це мене бентежило. Бо як магнітом тягнуло перевірити на дотик, чи такі вже міцні у нього кубики на пресі. А мені взагалі треба думати, що я тут в справі. Та сконцентруватись в його присутності на чомусь серйозному було дуже складно.
Губи миттю занили, пригадуючи наш пристрасний поцілунок в готелі. Гад дуже добре цілується.
- Правило друге, всі мої робітники підписують угоду про нерозголошення інформації. Тобто все, що вони почують чи побачать в цьому будинку не має вийти за поріг.
- А якщо вийде? - вирвалось у мене виключно тому, що закортіло трішки збадьорити свого роботодавця. Аж занадто у нього розслаблений вигляд. Думає, що взяв мене під контроль.
-  А якщо така прикрість станеться, то я не заздрю тій людині, адже задовгий язик легко вкоротити, - заяви Мар'ян.
- Ой, тільки не кажи, що ти розправляєшся фізично зі своїми працівниками, - я фиркнула. - Теж мені мафіозі.
- Не боїшся, значить? - Марян з розслабленої пози перетік в сидяче положення.
- Боюсь! - запевнила я його. - Хіба не видно, стою, тремчу вся.
- А мала б боятись, - він став і неквапливо наблизився до мене. - З твоїми косяками…
Моє серце пришвидшило ритм. І причиню тому був абсолютно не страх. Якесь нервове збудження, що наче било струмом по шкірі. Дихати в безпосередній близькості від Мар'яна стало важко. Від нього пахло розпеченою на сонці травою і чимось такими, що сприймалось мною як подразливий фактор на рівні інстинктів. Підкоритись, лащитись, усміхатись.
Я зібрала всю свою волю в кулак, аби стояти незворушно.
- Правило третє, - продовжив чоловік рухаючись навколо мене, ніби навмисно звужуючи коло дистанції. - В моєму домі всі мають носити уніформу. Твоя он там, Тіно.
Я зиркнула на крісло, де лежав пакунок, раніше мною не помічений.
- Як скажеш, - кивнула. Супроти уніформи я нічого не мала. Ну якщо місцевому пану так хочеться грати в лорда, і начіпляти на сільських працівників лівреї - то не мої проблеми.
- Поглянь, - Марян звабливо усміхнувся. Так що в животі затріпотіли крильцями метелики. - Зараз.
- Я дома роздивлюсь, - уперлась я.
- Додому її брати не можна. Переодягатись будеш тут.
Я роздратовано взяла пакет і вийняла з нього уніформу. Та ледве не задихнулась від обурення. Адже в руках тримала ні що інше, як костюм покоївки з магазину інтимних товарів.
- На охоронця свого начепи таку уніформу! - гаркнула я, запихаючи в паперовий пакет рамтя.
- Йому вона не так пасуватиме, як тобі!
- Та май же совість! В будинку дитина ходить! Що буде якщо вона побаче мене в такому вигляді? - я повернулась до чоловіка зло стискаючи кулаки. - І взагалі, я не хвойда якась, хіба ще не втямив? - зло свердлила його поглядом. А Мар'ян - він реготав! Козел!