Розділ 5

5 Валентина

Відмивши хату і пообідавши, я заварила собі кружку чаю і приготувалась відпочивати. В плиті весело потріскував вогонь, розганяючи в сирість з кімнат, чай димівся та лоскотав ніс нотками бергамоту, а за вікном почав накрапати дрібний дощик. Ідилію перервав гучний стукіт у двері. Я ледве окропом не облилась, налякавшись що Вітя добрався до мене так швидко.
Але на порозі збуджено топталась сусідка.
- Валю! - з порогу затараторила вона. - Ти в кулінарному вчилась? Баба Ївга розповідала…
- Вчилась, - я обережно кивнула, вже не дивуючись обізнаності про мене бабусі та сусідів.
- Я знайшла для тебе роботу! - тітка Ольга вся аж сяяла від цієї новини
- Правда? Яку?
- На фермі в їдальню терміново потрібний кухар. Люська Павленчиха залишилась сама, її напарниця зламала ногу. Сьогодні мій чоловік в обід чув, як сам Ласкавий звелів знайти нову повариху якомога швидше. Так що бігом збирайся, і поїхали, поки Люська кого іншого не взяла. Місце там тепленьке!
Я хотіла було сказати, що втомилась. Але потім подумала, що це буде дуже недалекоглядно з мого боку. Про місцевого фермера я звісно вже встигла наслухатись, але що він мені може зробити? Аби платив вчасно і багато.
Тож швиденько застебнувши куртку і причесавши непокірні смоляні патли я рушила за сусідкою. Та їхалаана велосипеді, а мені ж довелось швидким кроком пристосовуватись до її їзди.
На диво співбесіда минула добре. Кухарка тітка Люся так зраділа, що я маю навички приготування їжі, що відразу під виглядом стажування припахала мене до роботи.
А готувати там було що. Навіть взимку на фермі працювало більше п'ятдесяти чоловік. Тож гарувати між каструль треба було зрання і до ночі. Але як сказала тітка Люся і зарплатня тут більша, ніж в деяких Дніпровських ресторанах.
Мені сподобалось що кухня чиста, обладнання хоч і стареньке, але все справне, до того ж кухаркам в поміч була посудомийка, яка також допомагала робити заготовки.
Окинувши оком нове господарство я залишилась задоволена.
- Контракт вже в понеділок оформлять, як вийдеш на роботу, - наставляла тітка Люся.
Я раділа і пурхала по кухні, вивчаючи порядок розташування посуду і запасів продуктів.
Та потім мене й зовсім чекала несподіванка.
- Тобі щастить! - заявила старша напарниця. - Ласкавий наказав завтра в нього вдома готувати.
- І в чім щастя? - вухо різонуло ось це її “наказав”. Навіть не бачив мене загадковий власник всих цих “заводів та параходів”, а вже мені накази роздає!
- В його будинок доступ має мало людей. І платить він не тільки за роботу, а ще і за те, щоб язиками не теліпали. Тож за місяць заробиш не одну, а дві заробітні плати.
- Але ж він і їсти буде не пиріжки з киселем, - зітхнула я. - Як мені тоді ще і тут встигати все готувати?
- О, не переймайся, - рум'яна жінка струсила крихти з фартуха. - Господар наш непримхливий. Он твою картоплю наминав ще і нахвалював. Тому поки маєш такий квотум довіри - не відмовляйся.
- Я подумаю, - протягнула я. І жінка враз посумнішала.
- Валю, не дури. Не вгодиш Ласкавому, більш тут і робити ніде.
- Добре. - я здалась. Пригадала практику стримання характеру, яку набула у свекрухи, і кивнула.
Втомлена до краю, я завалилась спати відразу як дісталась дому. А наступного ранку покірно пішла до будинку фермера. Напрям вгадати було не складно. Хата, більше схожа на замок височіла над селом. Напевно Ласкавий навмисно її побудував на пагорбі, щоб звідтіля оглядати свої володіння. Квітчав обійстя високий паркан. Саме той, де за чутками фермер вчиняв всілякі непотребства з високопоставленими гостями.
У дворі мене зустрічав охоронець, насуплений. для більш ділового виду, він нагадував мені дядька з супермаркету, що ходить і зазирає чи не поцупили покупці шоколадку.
Охоронець у мене занепокоєння не викликав. Куди більше збентежили дві кавказькі вівчарки, які преспокійно розгулювали подвір'ям, та позиркували на мене з підозрою. Добре що не накинулись.
Охоронець, який так і не представився, провів мене через задні двері до кухні, і покинув. Поволі я знайомилась з ввіреним господарством. Тут все було оснащено за останнім словом техніки. Натуральні матеріали вдало поєднувались з хромованими деталями. Очевидно, що кухню оформляв дорогий дизайнер, і на ній не скупились. Біда була, втім, що те, як працюють ті чи інші прилади я знала лише в теорії. Тому вирішила не мудрувати зі сніданком, а приготувати щось просте, для чого буде потрібна пательня і духовка.
Обрала курячу грудку в арахісовому соусі. Сподіваюсь в шефа немає алергії на арахіс. Для цього треба було змішати арахісову пасту і сік лайму, натерти нею курку і поставити запікатись. Поки м'ясо готувалось, заходилась різати салат і варити соус з нотками мускатного горіха. Так захопилась, що забула про все на світі. Готувати я люблю, а коли у тебе є всі необхідні продукти під рукою то взагалі суцільне задоволення.
Я вже майже полюбила свою нову роботу. Аж поки…
— Ти? — гаркнуло від порогу. Голосом, який я майже забула. Який заборонила собі згадувати.
— Що? Що ти тут робиш? — хотілось крикнути, та з горла вирвався лише шепіт. Мар'ян! Я думала що обхитрувала його і втекла. Як так вийшло, що він тут? Сонний, з розтріпаним волоссям, примруженими очима та в плюшевому халаті на голе до пояса тіло. Сексуальне таке тіло. З рідким волоссям на грудях, кубиками преса і красномовним трикутником косих м'язів, які немов стріла вказували вниз. Добре що хоч нижче на нім були штани.
Моє серце зупинилось, потім застрибало і знову завмерло. Я не знала що робити, куди бігти, що казати. Вперше в житті я так розгубилась. Навіть Вітя зі своїми криками та погрозами не змушував мене відчувати такий ступор, як Мар'ян одним шаленим поглядом.
Його очі цупко досліджували моє тіло, поки не зупинились на моєму обличчі гіпнотизуючи немов гадюка кролика. А я і почувала себе тим наляканим кроликом, що тремтить і не знає куди подітись.
- Я тут живу! - нарешті видав відповідь на моє питання чоловік. - А ти мене знову отруїти вирішила?
- Не знаю про що ти, - я навіть руки вперед виставила заперечуючи свою причетність до будь-чого в чім би він спробував мене звинуватити. Мар'ян дивився так, наче роздумував згодувати мене вівчаркам зараз чи після сніданку. У мене мурашки тілом побігли від усвідомлення того, що від свободи мне відділяють металеві двері і залізні ворота. В цю мить зашкварчав соус, і мені стало шкода свою працю.
Я кинулась до пательні. В голові з тріском крутились коліщата, розставляючи все на свої місця - Мар'ян господар будинку. В яку халепу я тільки вскочила!
- Спершу сама зїси порцію, - похмуро спостерігаючи за моєю роботою заявив Марян.
- Може викинути все та я піду? - запропонувала я. А що непогана пропозиція.
- Дзуськи! - він клацнув на кавоварку, і продовжив спостерігати за мною. - Звідси ти підеш лише після того, як я дозволю. Ти мені ще гроші винна.
- Я.., - щоки зрадливо почервоніли. - Я все поверну. Чесне слово! Сама не знаю, що на мене найшло. Мені так треба було гроші на квиток…
- Прокурору будеш свої сльозливі історії розповідати. А у мене - відпрацюєш все до копійочки. Ще із процентами.
Я зиркнула на нього з-під лоба. В грудях збиралось роздратування. Ба який. А як під спідницю мені залізти хотів то заливався соловейком. Добре, що я йому не повірила з першого погляду.
Між нами зростала напруга. Мар'ян свердлив мене поглядом, так що я не могла зосередитись на соусі, і просто вимкнула вогонь. Руки почали тремтіти. Я була готова вибухнути лайкою. Не законно примушувати когось працювати у себе!
- А що це так смачно пахне? - в кухню залетіло дівча з кісками заплетеними на манеру героїні одного серіалу. - Ммм, я така голодна!
Мар'ян вмить змінився на обличчі, як побачив дівчинку. І здається повністю втратив до мене цікавість. От тільки я чомусь не повірила його показовій розслабленості.