Акт 3

Сцена 16 — “Рутина й вибух”, 

Інтер’єр — Палата в психіатричній лікарні — Ранок. 

Світло приглушене, холодне, з вікна видніється сірий небо. 

Аліса лежить на ліжку, очі відкриті, порожні. 

Поруч — медсестра заходить з таблетками і склянкою води. 

Аліса сидить, приймає таблетки. 

Рухи повільні, байдужі. 

Голос Аліси (за кадром, шепіт):
“Ще один день. Все як завжди. Все, що я маю — це ці ліки і ці стіни." 

Камера показує те ж саме з кількох ракурсів — кадри повторюються, як петля. 

Раптом Аліса різко встає. 

Медсестра дивиться здивовано. 

Крупний план — ніж у руці Аліси. 

Вона схоплює ножа з невідомого місця. 

Рухи різкі, напружені. 

Вона перерізає горло медсестрі. 

Кров розбризкується по білому халату. 

Шок, крик, хаос. 

Камера різко віддаляється,
показує залиту кров’ю палату, де Аліса стоїть, дихаючи важко, з порожнім поглядом. 

Кінець сцени. 

- 

Сцена 17 — “Коридори в нікуди” 

Інтер’єр — Коридори психіатричної лікарні — Пізній вечір. 

Льюїс повільно йде по довгому, вузькому коридору. 

Коридор наче нескінченний — освітлення бліде, лампи миготять. 

Кожен його крок відлунює, наче в пустоті. 

Він чує далекий крик. 

Крик лунає з однієї з палат. 

Льюїс прискорює крок, підходить до дверей. 

Відчиняє їх — порожньо. Нікого, ні звуків. 

Він замислено оглядає кімнату. 

Під ногами — годинник, що цокає, але стрілки йдуть назад. 

Камера слідкує за Льюїсом, який підходить до вікна. 

Він відчиняє його і дивиться на вулицю. 

Зовні — час рухається назад: люди і машини ідуть у зворотному напрямку, листя летить у зворотному польоті, навіть сонце повертається вниз до горизонту. 

Льюїс з відчуттям тривоги, наче в пастці. 

Він повертається до коридору, але він здається ще довшим, ще темнішим. 

Кінець сцени. 

- 

Сцена 18 — “Дощ і загроза” 

Інтер’єр — Столова психіатричної лікарні — День. 

Світло м'яке, через великі вікна видно, як починається дощ. Краплі ритмічно стукають по склу. 

Аліса сидить за столом одна. Її тарілка майже повна, але вона нічого не їсть. Погляд відсутній, руки складені на столі.
Льюїс заходить до столової. Він зупиняється біля Аліси. 

Льюїс (обережно):
“Як ти?” 

Аліса дивиться на нього, очі холодні, майже виклик. 

Аліса (тихо, загрозливо):
“Ти ж нікому не скажеш. Тільки спробуй — і вам капець.” 

Задзвенів грім. Світло мерехтить. З вікон починає сильніти буря. 

Льюїс дивиться на неї, переляканий. 

Камера повільно відходить назад, залишаючи їх у напрузі. 

Кінець сцени. 

- 

Сцена 19 — “Втеча в Країну Див” 

Інтер’єр — Психіатрична лікарня — Пізній вечір, під час бурі. 

Раптово гасне світло. Лунають гуркіт і тріск електрики. 

Хвиля темряви накриває коридори. 

Аліса відкриває очі широко, дихає швидко. 

Встає, тихо йде з ліжка. 

Вона виймає з кишені невеликий уламок гральної карти — біла королева, злегка пошарпана. 

По коридору з’являється Білий Кролик — невеликий ордерлі, його очі яскраво світяться у темряві. 

Він тихо нишпорить, кліпає, кліпає очима і чекає. 

Аліса слідує за ним, крок за кроком, усе далі в темряву. 

Інтер’єр — Занедбане крило лікарні. 

Коридори вузькі, зі стінами, покритими тріщинами і цвіллю. 

Старі медичні інструменти — ножиці, пінцети, крапельниці — валяються на підлозі. 

Стіни розписані — великі гральні карти, зображення годинників, химерних облич. 

Вся атмосфера — гнітюча, сюрреалістична, як кошмар. 

Аліса дивиться довкола, її дихання чути у тиші. 

Вона на мить торкається намальованого на стіні Чеширського Кота — посмішка починає повільно рухатися і змінюватися. 

Камера фокусується на очах Аліси — повні страху й водночас зачарування. 

Кінець сцени. 

- 

Сцена 20 — “Відкриття Льюїса” 

Інтер’єр — Архіви лікарні — Ніч. 

Льюїс заходить у темну кімнату, заповнену стелажами з папками, коробками та старими документами. 

Він бере одну з папок — на ній помітна назва:
“Пацієнти експериментальної групи — психотропні препарати” 

Він переглядає сторінки — записи, графіки, виписки. 

В його очах зростає шок і тривога. 

Переходить до великого столу, де лежать старі фотографії. 

Він піднімає одну: на ній Аліса з матір’ю.
Матір — молода жінка, одягнена в пальто, на шиї червоний шарф, який яскраво виділяється на фото. 

Камера фокусується на червоному шарфі — чіткий натяк на “Королеву Червів” з її бачень. 

Льюїс притискає фотографію до грудей, сумнівається, перевертає документи, шукає ще. 

Він усвідомлює, що це більше, ніж просто лікарня — це експериментальний центр з темним минулим. 

Кінець сцени. 

- 

Сцена 21 — “Відображення королеви” 

Інтер’єр — Покинуте крило лікарні — Темна ніч. 

Аліса стоїть у темному коридорі, світло від ліхтарика тріпоче, відкидаючи довгі тіні. 

Перед нею з’являється силует у червоному — Королева Червів. 

Вона повільно піднімає руку, в якій блищить ніж. 

Королева (крик, моторошний):
“Відрубай собі голову!” 

Силует починає наближатися до Аліси. Камера показує її обличчя, налякане і збентежене. 

Раптом силует перетворюється — це відображення Аліси в тріснутому дзеркалі. 

Камера миттєво перемикається на інше приміщення. 

Інтер’єр — Коридор лікарні — Одночасно. 

Льюїс входить у кімнату і бачить:
Аліса стоїть над тілом адміністраторки Гарт, яка лежить нерухомо, кров на підлозі. 

В руках Аліси — ніж. 

Льюїс дивиться на неї з жахом і здивуванням. 

Неможливо зрозуміти, чи саме Аліса скоїла вбивство. 

Камера зосереджується на обличчі Аліси — порожньому, без емоцій, ніби вона загублена між світом і собою. 

Кінець сцени. 

- 

Сцена 22 — “Спогад Льюїса: Ритуал крові” 

Інтер’єр — Будинок — Ніч. 

Камера повільно заходить у темну кімнату, освітлену лише слабким світлом від лампи. 

В кімнаті — 22-річний Льюїс, озлоблений, затьмарений. 

Він стоїть над тілом, чи кількома тілами — кров на підлозі і стінах. 

Слышно крики (без слів, лише емоційне підсилення). 

Голос (за кадром, ледь чутний, ледь приглушений):
“Ти мерзотник.” 

Льюїс бере кисть або руку, змочується в крові і починає намальовувати символи на стінах і підлозі — це наче ритуал. 

Кров розмазується, утворюючи символ, що нагадує портал або вхід у інший вимір. 

Його очі наповнені божевіллям, він вважає, що цим відкриває шлях до чогось більшого. 

Камера фокусується на його обличчі — напруженому, темному, сповненому болю і одержимості. 

Кінець сцени. 

- 

Сцена 23 — “Сумнів і ілюзії” 

Інтер’єр — Покинуте крило лікарні — Пізній вечір. 

Камера повільно від’їжджає від Аліси, що сидить у темному кутку, притиснута до стіни. 

Вона тримає в руках стару гральну карту — Білу Королеву, злегка пошарпану. 

Аліса шепоче, майже зливаючись з тінями:
Аліса (тихо):
“Усі ми тут божевільні…” 

У дверях стоїть Льюїс. Він тримає в руках теку з документами, але його обличчя затягнуте сумнівом і втомою. 

Його погляд на Алісу наповнений боротьбою між реальністю і сумнівами. 

Камера робить повільний зум на його очі — чи бачив він справжню правду, чи став частиною чужих галюцинацій? 

Тиша затягується на кілька секунд. 

Кінець сцени. 

- 

Сцена 24 — “Спогад дитинства Льюїса: Будинок Капелюшника” 

Інтер’єр/Екстер’єр — Вулиця маленького містечка — День (спогад). 

Маленький Льюїс, близько 8 років, гуляє по тихій вулиці. 

Він звертає увагу на старий дивний будинок — з перебитими вікнами, темною фарбою, загадковою атмосферою. 

З будинку виходить Капелюшник — ексцентричний чоловік у потертому капелюсі і з годинником. 

Капелюшник (з посмішкою, але трохи моторошний):
“Не всім дано відкрити портал... але ти можеш. Тільки треба трохи зачекати.”
Льюїс дивиться на нього з цікавістю і сумнівом. 

Камера затримується на будинку — вікна наче темні очі, що спостерігають. 

Кінець третього акту.