21. Інгемар

Олівія спіткнулася, і я сильніше стиснув її руку, допомагаючи встояти на ногах. Дівчина зупинилася і недовірливо подивилася на мене. Її гарні губи розімкнулися, але хрипкий голос вирвався з рота не відразу:

- Ти вважаєш це сном? А що відбувається, коли ти прокидаєшся?

- Повертаюся до свого життя, - зізнання вийшло сумним. Я не звик жаліти себе, приймав весь тягар зобов'язань, як належне, але зараз відчув, як втомився від того, що відбувається останнім часом.

Олівія зробила крок ближче, зазирнула мені в очі й прошепотіла:

- Що відбувається у твоєму реальному світі? Як він виглядає?

- Виглядає? – я здивовано підняв брову, розглядаючи дружину. Вона дивно зблідла, а в очах з'явився гарячковий блиск. Пальці, що я стискав у своїй долоні, похолонули. - Що з тобою?

– Все гаразд, – Олівія відкашлялася, і заговорила нормальним голосом: – Розкажи, будь ласка, як виглядає твоє справжнє життя.

Перевівши погляд на квітучу вишню, я за звичкою зручніше перехопив руку Олівії й поклав її собі на лікоть, потім повів дівчину за собою, продовжуючи неквапливу прогулянку. Дружина не чинила опір.

- Вранці я прокинуся в широкому ліжку один, і вже через дві години після світанку прийматиму міністрів, підписуватиму договори та укази, а принагідно стежитиму за тим, щоб моя дружина нікого не вбила.

- Ти одружений із вбивцею? - з жахом перепитала Олівія. Я тихо засміявся. У чомусь вона мала рацію.

- Ні, з королевою. Вона ніколи не була подарунком, але останнім часом, здається, зовсім збожеволіла.

- Збожеволіла? - тон Олівії став жалісливим. Я здивовано обернувся до неї, дівчина дивилася на мене, ніби побачила примару. Нічого запитати в неї не встиг, бо дівчина мене випередила: - Схоже на те, ніби вона першу половину дня інша людина, а надвечір стає собою?

Кивнув, а погляд знову мимоволі ковзнув на губи Олівії. Не можу згадати, щоб колись мене так вабило до жінки, щоб я навіть не міг повністю зосередитися на розмові.

- Як звати твою дружину?

Але замість мене із сумки Олівії подав голос апарат для перемовин. Запілікав свою монотонну мелодію. Дівчина здригнулася, відсмикнула від мене свою руку і почала нервово шукати прямокутник. Як тільки його витягли на світ, вона вдивилася в напис, щось тихо видихнула крізь зуби й відповіла:

- Так, Оскаре, слухаю.

До мене долинули звуки чоловічого голосу, і щелепи самі по собі мимоволі стиснулися. Знову якийсь «друг»?

- Звичайно, я недалеко від офісу. Так-так, зараз зроблю. Ключі в охорони? Добре. Вже біжу. Зрозуміла. Біжу дуже швидко.

Олівія кинула апарат у сумку та обернулася до мене.

- Ти можеш зачекати на мене… а, ні, йди за мною! - тепер дівчина схопила мене за руку і потягла за собою у зворотному напрямку.

- Хто тобі телефонував? - ревниво поцікавився, підлаштовуючись під швидкий крок Олівії. Не втримався від спокуси та обійняв її за талію.

- Мій начальник, - відповіла дружина, але вивільнятися не стала, і це додало мені відчуття влади над ситуацією.

- Якесь доручення?

- Так, треба зайти в його пентхаус і передивитися документи.

- Які у вас відносини з начальником? - намагався спитати це буденно, але Олівія все ж нагородила мене нервовим поглядом:

- Робочі, Іта... - вона раптом не договорила останні звуки мого імені, а стрімко опустила голову і пришвидшила крок.

Тільки-но ми опинилися вдвох у підіймальній кабіні, моя рука рушила нижче, ласкаво погладжуючи вигини стрункого тіла. Я відчував усе надто реально для сну, але зараз це мені подобалося. М'яка тканина та тепло жіночої шкіри під нею затьмарювали розум, ніби я був недосвідченим юнаком.

- Ти кохаєш свою дружину? - рука Олівії лягла поверх моєї, зупиняючи рух і змушуючи різко видихнути.

- Якби ти знала мою дружину, то не ставила б такі запитання.

– А що з нею не так? - уточнила Олівія, поглядаючи на мінливі циферки над дверима. Тепер вона уникала дивитися мені в очі. Не відповідаючи, я одним рухом змінив позицію й опинився за спиною Олівії, акуратно прибрав її волосся на один бік, а сам схилився до тонкої шиї й поцілував, відзначаючи як чудово пахне ця жінка. З губ Олівії зірвався видих, від якого я ледве зміг утриматися, щоб не схопити її й не зробити своєю прямо тут.

З гидким писком двері роз'їхалися в сторони, і дружина швидше вискочила з моїх рук, поспішаючи до дверей. Я спокійно рушив слідом.

- Почекай тут, - сказала Олівія, старанно не дивлячись на мене. Я лише миттю оглянув приміщення, зазначивши, що на цей раз ми піднялися ще вище, а потім перевів погляд на фігуру Олівії. Як же спокусливо вона хитала стегнами, коли йшла. Мимоволі ступив углиб кімнат, і раптом в око потрапив відблиск. Скривився, готовий розбити будь-яку блискучу поверхню, що заважає мені милуватися Олівією, але наштовхнувся поглядом на дзеркало і завмер.

Думки миттєво зібралися в купу і перейшли з мисливських інстинктів на раціональний інтерес короля. Підійшов ближче до скляних дверей, розглядаючи дзеркало в химерній рамі. У глибині кришталево чистої поверхні відбилася тонка лінія, і яскравий відблиск. Немов на секунду майнув далекий горизонт, за який опускалося сонце.