19. Інгемар

«Першоджерелом всього був подих духів, що пронизав темряву, розколов її та породив життя. Чотири початки виникли з тонкої матерії - іскра, камінь, подих і крапля. І тоді світ став океаном, а з нього піднялася суша, на небі засвітилося сонце і підмісячний світ від місячного відокремив вітер».

Так стверджували старі трактати, у яких люди лише починали пізнавати світ. Наразі знань було набагато більше і трьома простими реченнями будову світу описати було неможливо. Але ще складніше ставало від того, що світ змінювався з кожним днем.

Я опустився навколішки поряд з розломом у землі й заглянув усередину ущелини.

- Зупинити його вдалося вчасно, - видихнув Лоренс, падаючи на траву поряд зі мною. - Зараз збереться решта магів, і ми затягнемо розколи.

- До затемнення занадто далеко, - я похитав головою і підтис губи. - Ми не впораємося.

- Маре, - зітхнув Лоренс і торкнувся мого плеча у спробі підбадьорити, але я нервово скинув його долоню, з ненавистю дивлячись на щілину в землі, ніби вона була моїм особистим ворогом.

- Не намагайся мене заспокоїти! Щодня гинуть люди! А я мушу вибирати кого із них врятувати, а когось приректи на смерть. Я щодня обираю найменше зло! А це неправильно! Мене готували до того, що я стану королем і зберігатиму мир на землях, дбатиму про мешканців та їх добробут, а не…

- Ти все ще людина, Інгемаре, - нагадав мені радник. - Не бери на себе відповідальність, яка під силу тільки духам. Якщо ти раптом вирішиш припинити обирати, ти приречеш всю Веліанору на повільну і болісну смерть.

- Я розумію, - опустив повіки та спробував заспокоїти дихання. Перед очима раптом з'явилося обличчя Альви й здалося, що я знову відчуваю її ласкаву близькість, тепло її рук і ніжні губи. Це було так дивно, що я скоріше розплющив очі.

З самого нашого весілля я старанно гнав геть будь-які думки про дружину. Адже з усіх сторін мені твердили одне й те саме: сила надто нестабільна; всі її бажання варто задовольняти, не можна змушувати її нервувати, не можна лаяти та звинувачувати; всіх, хто може завдати їй шкоди - усувати; і таке інше… всі довкола розуміли, що ми повинні терпіти Альву, якою б вона не була, заради того, щоб повернути світ до норми, щоб більше не відбувалося подібного.

Я знову оглянув розлом у землі й піднявся на ноги. Почулися кроки та з-за кущів вискочили маги. Лагерта кинулася до мене:

- Ваша Величність, як ви? Ви не постраждали?

- Все гаразд.

Стурбований погляд магині пройшовся по мені, ніби міг проникати під одяг у пошуку уявних каліцтв.

- Можеш йти, Маре, - Лоренс знову торкнувся мого плеча, і цього разу я не став чинити опір. – Ми завершимо справу. Тут все одно від тебе толку не буде. Перевір як там королева.

Від згадки Альви відчув приплив неясної тривоги. Її поведінка все більше мене спантеличувала. В основному тим, що я ніяк не міг збагнути її дивні зміни настрою. Наче в якийсь момент вона ставала іншою людиною.

Чи можливо що…

- Я можу вас супроводити? - з прихованою надією запитала Лагерта. Я хитнув головою:

- Зі мною все гаразд, ти потрібна тут, - і обернувся до друга: - Лоренсе, на два слова.

Чоловік покірно відійшов зі мною убік. Я заговорив, старанно підбираючи слова:

- Чи може бути таке, що занадто велика сила здатна звести людину з розуму?

Лоренс вивчив мене задумливим поглядом, кілька хвилин розмірковував, а потім відповів:

- Якщо ти маєш на увазі випадок магині, яка здатна володіти всіма чотирма стихіями, то питання дуже складне. Таких людей за всю історію було надто мало, щоб ми могли відстежити тенденцію, і записів про них збереглося недостатньо. Ми знаємо лише про те, що чим сильніший маг, тим більше потрібна сила волі та вміння контролювати власні імпульси, адже надмірна емоційність, стреси та нестриманість може призвести до вигоряння резерву та зникнення здібностей. Я знаю два випадки, коли перед вигорянням наступало божевілля.

Маг із сумнівом зиркнув на колег, які розпочали усунення наслідків землетрусу, а потім глянув на мене, уточнивши пошепки:

- Поведінка Альви змушує тебе хвилюватись? Що вона зробила сьогодні?

- Поводилася дивно, - я мимоволі відвів погляд. У пам'яті раз у раз спливав поцілунок. Жадібний, спокусливий і водночас ніжний, він зовсім не відповідав образу тієї жінки, яку я вважав за дружину. Істерична і не дуже кмітлива магиня ніколи не проявляла ні такого спокою, ні будь-якої прихильності до мене, не кажучи вже про пристрасть.

- Як того разу, коли виявила бажання навчатися?

- Так, вона ніби… ніби змінюється на кілька годин.

- Хм, - Лоренс пригнічено зчепив руки в замок. - Я пошукаю інформацію про це. Але будь-які зміни у її поведінці можуть бути для нас поганим знаком. Не хочу лякати, але…

- Я розумію, - видихнув стомлено і потер шию. Те, що відбувається, дійсно не обіцяло нічого хорошого, але я не міг не визнати, що нова Альва подобається мені набагато більше звичної. Кивнувши магу, вирішив: - Моя присутність тут, дійсно, не потрібна. Піду, перевірю як почувається королева.

Лоренс пильно глянув мені у вічі, але більше нічого говорити не став.

Дорогою до покоїв дружини намагався думати про те, що можу застати там уже не таку спокійну і розважливу Альву, в очах якої запалився зацікавлений вогник, коли я розповідав їй спрощену модель схильності людини до магії. Тоді здалося, що вона це чує вперше. Та якби вона справді захотіла, я міг би розповісти їй ще багато чого. Наплював би на рекомендації радників та міністрів, і виділив би час на навчання дружини.

За всіма цими думками не помітив, як добрався до покоїв дружини й миттєво напружився, побачивши, що звичних вартових біля дверей немає. Думки злякано метнулися в сторони, дихання на мить перехопило, а наступної миті я кинувся вперед, вриваючись у кімнату. І відразу отримав удар по обличчю. Від несподіванки навіть не встиг скористатися магією. Зашипів, повертаючись і відскакуючи убік.

- Ваша Величність! - злякано скрикнула Віві.