16. Олівія

Знайома кімната набула чіткості та наповнилася фарбами. Здалося, що я виринула з-під води, але вийшла сухою. Повернула голову й оглянула королівські покої. Невже я повернулася?

Ура! Цього разу мені нарешті покажуть єдинорога?

Хоча мені й Інгемара вистачить... виключно для того, щоб переконатися, що я правильно його намалювала.

Варто було мені підвестися з ліжка, як у кімнату увійшли служниці, низько вклонилися і завмерли. Я спантеличено вивчила їх верхівки поглядом і запитала:

- Ви чого?

- Доброго ранку, пані, - відгукнулися хором, а продовжила Віві: - Ми можемо узятися до роботи?

- Звичайно, - знизала плечима, відзначаючи, що минулого разу вони не питали дозволу. Якесь нововведення?

- Де мій чоловік? - уточнила я у Віві, коли вона допомагала мені вдягнути сукню. Корсет знову неприємно стискав ребра, але картинка в дзеркалі мені подобалася.

Дзеркало…

Я раптом ошелешено завмерла і придивилася до оправи. Справді схожа на те, що я бачила у пентхаусі. Хм, як мені міг наснитися предмет раніше, ніж я його побачила в житті? Адже це дзеркало тут знаходилося і в минулі рази. Хоча, можливо, здалося.

- Зараз у нього тренування, - тихо і поступливо відповіла Віві, ніби боялася потривожити королівські вуха хоч одним зайвим звуком.

- Тренування? - зацікавилася я, а в голові вже замиготіли картинки з рекламних буклетів спортзалів, на яких зображені спортивні чоловіки без футболок, що хизуються кубиками на животі.

- Вони з паном Рунольвом у тренувальній залі. Вправляються на мечах.

Уява послужливо стерла гантелі й намалювала спокусливому чоловікові меч. Мені точно потрібно подивитися на це тренування!

- Проведи мене туди!

- Але це в іншому крилі палацу, - розгубилася служниця. Я здивовано глянула на неї. Невже йти так далеко? Чи мені не можна залишати виділену частину будівлі?

Від мого погляду дівчина знітилася, схилила голову і забелькотіла:

- Вибачте, Ваша Величність, я дозволила собі зайвого. Звісно, ​​я проведу вас. Ваше бажання – закон.

Я навіть розгубилася. Ото б зі мною так деякі підрядники розмовляли! А то постійно намагаються влаштувати скандал і стосунки з'ясувати, а після цього ще й ціну загнути!

Віві справді повела мене у бік іншого крила. За нами, гримаючи кольчугами, слідували вартові.

- Віви, а у палаці дуже небезпечно? - я поморщилась від металевого звуку.

- Звісно, ​​ні, - злякано відповіла дівчина. - Король робить все, щоб вам було безпечно в будь-якій частині замку.

– Тоді ми можемо попросити цих чоловіків не йти за нами? - я понизила голос до шепоту, щоб не образити охоронців. - А то вони мене нервують.

- Звичайно, - пробурмотіла Віві й зблідла. - Що ви накажете з ними зробити?

- Нууу, - я задумливо глянула через плече. - Нехай почекають біля моїх кімнат чи погуляють десь.

В очах служниці відобразилася велетенська мисленнєва робота, ніби вона намагалася осягнути теорію квантового безсмертя, а не одну пропозицію. Але врешті вона кивнула і жестом наказала охороні піти. Чоловіки невпевнено перезирнулися, але послухалися. Коли за спиною пролунали кроки, що віддалялися, я спокійно видихнула:

- Дякую! А то голова й так після звіту розколювалася, а тут ще вони грюкають.

Я помасажувала скроні.

- Принести вам лікарську настоянку? - охоче запропонувала Віві. Я радісно вхопилася за цю нагоду:

- Так, я була б дуже вдячна. Тільки спершу покажи мені, де тренувальний зал.

- Ось він, міледі.

- Відмінно, я чекатиму тебе всередині, - посміхнулася я нервовій служниці та попрямувала до великих різьблених дверей. Взагалі багато що в цьому палаці нагадувало витвори мистецтва. Мій погляд чіплявся за люстри, ліпнину, яскраві гобелени та портрети на стінах, дивовижні квіти у горщиках та вази різноманітних форм, що стояли на фігурних постаментах.

Але найкрасивішим у цьому палаці виявився він. Король стояв у центрі просторої зали та розмовляв з якоюсь жінкою, від цього мене раптом кольнуло ревнощами. Чому в моєму сні мій ідеальний чоловік приділяє увагу іншій? Доведеться розібратися!

Неспішно попрямувала до трійці. Рунольва (начебто так назвала його Віві) окинула швидким поглядом, а на магині затрималася довше. Те, що дівчина безперечно володіє магією було зрозуміло по її привабливій зовнішності та форменому одязі. Я вже почала трохи розуміти правила цього світу. Схаменувшись, ці двоє вклонилися, а Інгемар залишився стояти. В його очах застиг лід і це мене навіть неприємно зачепило. Зупинилася і почула відсторонене запитання:

- Навіщо ти прийшла, Альво?

Хотіла образитись на таку холодну зустріч, але подумала, що це буде безглуздо. Адже я так сильно хотіла побачити його знову… в голові майнула дурна думка, що король ображений тим, що я довго до нього не приходила. Від цього навіть усміхнулася та визнала:

- Я скучила.

Зіниці блакитних очей здригнулися, брови трохи зрушили до перенісся. Я милувалася моїм королем, відзначаючи, що натурник набагато кращий за портрет. Лола б в такого вчепилася так, що монарха довелося б цілим загоном відбивати від шанувальниці.

У мої думки безпардонно вдерся тихий саркастичний фирк. Я здивовано обернулася до магині. Вона підібгала губи та різко відвернулася.

Так. Тільки не кажіть мені, що ще й мій король знайшов собі коханку! Я від такого оберту точно зіп'юся з Майклом!

Перед моїм поглядом з'явився Інгемар. Він ступив убік, закривши собою незнайомку. Я насупилась, починаючи закипати. Зараз буде скандал!

- Я слухаю тебе, Альво, - так само спокійно повідомив король.

- Може, прогуляємось? - запропонувала, зчепивши руки за спиною. Потім схилила голову набік, намагаючись визирнути з-за Інгемара, щоб роздивитися дівчину: - Якщо ти не зайнятий...

- Не зайнятий, - різко відповів король. - Я повинен переодягнутися, ти почекаєш мене?

- Угу, - кивнула, відволікшись від спроб розглянути імовірну коханку і звернула погляд на торс чоловіка, розмірковуючи наскільки мені цікаво, що він приховує під футболкою.