13. Олівія

- Олівія! - вигукнула мама, починаючи розмову одразу з високих нот. Я звичним рухом двічі натиснула на гойдалку звуку, знижуючи гучність смартфона. Ця функція ніби була створена для розмов з моєю матір'ю. - Чому я дізнаюся про це від Вероніки, а не від тебе?! Таке відчуття, що весь світ уже знає про твоє розлучення, а рідна мама не знає! Що ти вже накоїла? Довела мужика? А я тобі казала, що з твоєю вдачею…

Далі я майже слухала. Поставила маму на гучний зв'язок і поклала телефон на стіл, а сама взялася за сортування таблиць, графіків та звітів.

Для мами я завжди була «невдалою дитиною», а порівнювала вона мене з молодшим братом. Навіть попри те, що після смерті батька я практично утримувала їх двох, а братик навчався на першому курсі, частенько прогулював універ і приходив додому під ранок на підпитку, розчаруванням все одно була саме я. Напевно, від того я і з'їхала від батьків так рано, під час навчання постійно знаходила підробітки та наполегливо працювала. Можливо, десь у глибині душі завжди хотіла довести батькам, що я гідна їхньої поваги. Після смерті батька щось у моїй голові стало на місце. Приблизно в той момент я пішла до психотерапевта, почала остигати до Ітана і перестала сприймати деструктивну критику мами.

- Ти мене взагалі слухаєш? - дзижчала трубка.

- Так, мам, - відгукувалася звично, звіряючи цифри зі звітом.

- Ти маєш зберегти шлюб! Ми з твоїм батьком теж сварилися через якихось дівчат. Зрозумій, Олівіє, у чоловіків це в крові – погуляє та повернеться, вони хижаки, їхні інстинкти вимагають постійної зміни здобичі. І це зовсім не привід для розлучення.

Почуватися здобиччю я не збиралася. На відміну від мами я намагалася жити в сучасному світі, де чоловік так само як і жінка ходить на роботу, купує продукти в магазині або взагалі їсть у ресторані, а не сидить у кущах, прикривши потаємні місця лопухом, і вичікує мамонта.

- Ти маєш бути мудріша, Олівіє. Купи собі гарну білизну, ошатну сукню, сходи з чоловіком у якесь романтичне місце. Якщо правильно поводитимешся, то вдасться уникнути ганьби. А то вигадала, на розлучення подавати! Що люди скажуть, ти подумала?

Мамині подружки були точними її копіями, з такими ж поглядами та життєвими цінностями. Інших вона до себе не підпускала.

На думки та слова цих жінок бальзаківського віку мені було відверто байдуже. Якщо вони хочуть, то можуть прощати чоловікам що завгодно, в їхнє життя я не лізтиму, але й у своє пускати не збираюся.

Мамин монолог тривав ще хвилин п'ять, а потім вона заявила:

- Олівія, подумай над своєю поведінкою, попроси вибачення в Ітана й припини розпускати жахливі чутки! Все, мені час бігти. Ліам повернувся, треба його погодувати. До зв'язку.

Ось так за всю розмову з мамою я вимовила від сили п'ять слів, відчужено підтакуючи їй. Говорити, що Ліам вже давно не немовля і здатний сам розігріти собі їжу було марно.

Зрештою я відклала смартфон убік і взялася за роботу.

День почався надто насичено, але всупереч побоюванням закінчився досить спокійно. Після роботи я навіть пів години посиділа з дівчатами у кав'ярні, а потім вирушила додому. Нарешті посплю у своєму ліжку. Проїжджаючи повз будинок Ітана, піддалася спокусі й глянула на його вікна. Світло було вимкнене. Мабуть, десь гуляє із Моллі. На чолі виступив холодний піт від думки, що він міг поїхати до нашої оселі. Я навіть не відразу натиснула на гальма перед світлофором, і один з пішоходів вигукнув свою нецензурну думку про дівчину за кермом. Я одразу визнала свою провину і далі їхала уважніше.

Приватний будиночок у заміському селищі, на щастя, виявився порожнім. Я змила макіяж, переодяглася, почитала перед сном, а, вимикаючи світло, загадала знову побачити уві сні казкового короля. За дві минулі ночі я встигла до нього прив'язатися.

Прокинулася від дзвінка будильника. Сіла у ліжку і закрутила головою на всі боки.

- Шкода, - зітхнула, не розуміючи про що сумую більше: про той чарівний світ, який, напевно, більше не побачу або про те, що п'яти годин сну здалося мало.

Поступово моє життя поверталося у звичний темп.

Оскар із Дейлом поїхали до іншого міста на декілька днів. Весь офіс полегшено видихнув та спокійно узявся до роботи. Ітан кудись зник. Не з'являвся у моєму полі зору, не писав і не дзвонив. Проїжджаючи повз його вікна, я щоразу зазначала, що світло у квартирі не горить. Може, він поїхав із міста? Мама ще кілька разів дзвонила мені з настановами та погрожувала сама зв'язатися з Ітаном і розв'язати наші проблеми. Її тріскотня завершилася в той момент, коли я поповнила її картку на кругленьку суму, забезпечуючи кілька днів тиші. Мені врешті довелося відмовити Майклу у поїздці до ролевиків. Насправді я не почувала себе так добре, як хотіла демонструвати, тому вирішила на вихідних попрацювати, щоб завантажити голову.

А чарівний світ, у якому я могла бути красивою та сильною королевою, мені більше не снився.