4. Інгемар

Ледве розплющивши очі, усвідомив, що перебуваю не у своїх покоях. Другим відкриттям стало те, що в ліжку я не один. Здивовано оглянув оголену брюнетку, що розкинулася поруч. Погляд прикували її губи, змусивши лише здогадуватися про те на яких бджіл вона могла нарватися, щоб її так понівечили.

Акуратно, щоб не потурбувати незнайомку, підвівся з ліжка й озирнувся у маленькій кімнаті. Можливо, маленькою вона здавалася мені лише в порівнянні з королівською спальнею, але такий інтер'єр я бачив уперше. Хоча… ні, не вперше. Запізно пригадав, що кілька днів тому бачив сон та дивовижний незнайомий світ.

Насамперед я знайшов штани, але через хвилину передумав і відшукав дзеркало. Оглянувши себе скривився. Уві сні я міг би виглядати краще. Тому швидше одягнувся, потім підійшов до вікна, але одразу відскочив назад. У голові з незвички запаморочилося.

Я дивився вниз з висоти пташиного польоту. Звідси відкривався захоплюючий дух краєвид на дивне місто з каменю та металу, воно сяяло яскравими кольоровими ілюзіями, що прилипли до чорних будинків-мурашників, а сірими дорогами мчали самохідні екіпажі, схожі на металеві кокони. Я напевно вже бачив це одного разу. Можливо, це передбачення?

Прислухався до себе, але не відчув ні краплі магії, наче її не було взагалі. Виходить, сила спить, як і я. Все-таки звичайний сон.

- Котику, - примхливий голос змусив мене обернутися. Брюнетка сиділа на ліжку і терла очі: - Ти чого так рано прокинувся?

Рано? Я знову визирнув у вікно. Зі світанку минуло вже кілька годин. У такий час я вже мав би приймати міністрів після тренування та ранкових процедур, а не лежати із сумнівною дівчиною. З такою я б навіть уві сні погребував проводити ніч, надто вже вона виглядала неприродною, до певної міри навіть лякаючою, особливо вій у брюнетки було дуже багато, я взагалі не особливо розумів як вона тримає повіки відкритими.

- Де я знаходжусь? - вирішив уточнити в єдиної людини, яка зараз могла дати мені хоч якусь інформацію. Дівчина дивилася на мене здивованими очима і повільно моргнула, але швидкість руху повік була обумовлена ​​трьома рядами вій, це я вже зрозумів.

- У нашій квартирі, - спантеличено відповіла брюнетка. Я невдоволено цокнув язиком, розуміючи, що питань стало ще більше, вони наче розмножилися, а витягувати з дівчини кожне слово доведеться до самого пробудження.

- Добре, - вирішив, що іншого виходу поки що все одно не бачу: - Хто ви?

- Моллі, - дівчина навіть підтиснула ноги й закуталася в ковдру, дивлячись на мене, як на божевільного. - Ітане, ти мене лякаєш. З чого таке звернення та питання?

Ітан… це ім'я? Не важливо, потім розберуся. Значить вона Моллі.

- Ти моя дружина? - спробував вгадати статус дівчини з якою я прокинувся в одному ліжку. Вона раптом зарум'янилася і зніяковіло опустила очі.

- Поки ще ні, котик, адже ти ніяк не хотів розлучатися з дружиною. Але тепер то ти з нею розлучишся?

Тепер я розгубився. Моя фаворитка навіть думати не сміла про те, щоб попросити мене розлучитися з дружиною. Вона розуміла, що я король, мій шлюб це необхідність, а Альва життєво потрібна Веліанорі. Але тут, зважаючи на все, моєю дружиною є не магічка, яка володіє чотирма стихіями.

Ще раз придивився до брюнетки та зробив висновок, що якщо дружина схожа на цю, то…

- Розлучуся.

Моллі закричала від захоплення, підхопилася на ноги та кинулася до мене. Я діяв рефлекторно. Перехопив дівчину, що мчала на мене за руку, ступив убік, різко розгорнув її й знову відправив на ліжко. Тільки коли брюнетка впала обличчям у подушки, зрозумів, що нападати на мене ніхто не збирався. На своє виправдання можу сказати, що її губи виглядали цілком загрозливо.

- Ти чого, Ітане? - обурено глянула на мене дівчина, а я поспішив змінити тему. Вказав рукою на краєвид за вікном і спитав:

- Як називається місто, в якому ми знаходимося?

- З тобою точно все гаразд? – підозріло уточнила Моллі.

- Точно! - відрізав тоном, що не терпить заперечень. - Що це за місто?

- Тінфорт, - відповідаючи, дівчина виглядала зовсім пригнічено. - Ти у ньому все життя прожив. Може, тобі до лікаря треба, Ітане? Ой!

Дівчина скрикнула і схопилася на ноги, метнувшись у бік невеликого коридорчика, так швидко, наче її хтось уколов в одне місце. Вона повернулася за кілька хвилин, тримаючи в руці якийсь червоний прямокутник. Повівши пальчиком по грані, що світилася, вона продемонструвала його мені:

- Ми ж сьогодні маємо поїхати до іншого нотаріуса, щоб твоя колишня не встигла нічого зробити з документами на дім. Швидше одягайся! Машина заряджена?

Черга здивовано моргати перейшла до мене. Я практично нічого не зрозумів зі сказаного дівчиною, а вона дивилася на мене в очікуванні. Довелося імпровізувати, і я просто знизав плечима. Моллі закотила очі.

- Гаразд, викличемо таксі. Я перша у душ.

Сказавши це брюнетка втекла і замкнулася в сусідній кімнатці, а я знову підійшов до вікна, вже спокійніше і вдумливіше вивчив поглядом сіре місто. Особливо увагу привертали кілька величезних будівель неподалік, споруджених ніби з дзеркал. В них відображалося місто і небо.

Почувся плескіт води, а слідом за ним пролунала неприємна мелодія, ніби музикант тільки вчився пілікати на своєму інструменті. Я озирнувся, намагаючись знайти джерело звуку, і невдовзі відшукав його. Прямокутник схожий на той, що демонструвала мені Моллі, тільки чорного кольору, лежав на тумбі. Одна його грань світилася, на ній було видно напис «Олівія», зображення симпатичної дівчини та зелений круг. Я глянув у бік ванної, звідки все ще долинало шарудіння води, і взяв у руки прямокутник. Навмання провів пальцем, як це робила Моллі, і дратівлива мелодія зникла. Хотів уже повернути річ на місце, коли з неї почувся голос:

- Ітане, тепер ти вирішив грати в мовчанку?

Зверталися до мене. Нахмурився, розглядаючи прилад. Може це місцевий аналог ментального зв'язку? Але як мені відповісти?