1. Олівія

Його очі були сповнені таким жахом, ніби в кімнату увійшла сама смерть з бензопилою, а не його люба дружина.

- Олівія, це не те, що ти подумала! - вигукнув Ітан найбільш клішовану фразу з тих, що можна було вимовити в подібний момент, і сховався за спину яскраво нафарбованої брюнетки, яка махала на мене нарощеними віями.

- І це не твоя коханка, а діловий партнер? - беземоційно уточнила я, оглядаючи кабінет нотаріуса. Сам юрист - Стефан - сидів за письмовим столом, зосереджено перебирав папери та взагалі вдавав, що в приміщенні нікого стороннього не помічає.

- Ні, люба, - пробурмотів мій уже колишній чоловік, старанно прикриваючись губатою подружкою. – Це моя родичка.

– А чого не знайомив раніше? - здивувалася я, підходячи до одного з крісел і повільно опускаючись у нього.

- Кави? – флегматично запропонував Стефан, навіть не підводячи погляду від документів.

- Так, без молока і цукру, - тихо відповіла йому. Нотаріус кивнув, але не став турбувати секретарку через телефон, а піднявся з місця і сам вийшов у приймальню.

Я дивилася на зляканого Ітана і його коханку - Моллі. Обидва безпорадно переглядалися, не знаючи, що сказати.

Моєму чоловікові не пощастило звернутися до контори, де працював Стефан - близький друг адвоката, який уже давно співпрацював із мною. І мені, нарешті, довелося дізнатися, що за моєю спиною мене намагається "роздягнути" власний чоловік. Схаменулась я, щоправда, пізно, бо подарована Ітану машина і квартира вже були переписані на довгоногу красуню. Цікаво, а груди він їй теж моїм коштом зробив?

Ось тільки куплений нам будинок, який я для зручності оформила на Ітана, так безглуздо втратити було б занадто прикро.

- Олівія, я все можу пояснити, - зробив ще одну жалюгідну спробу чоловік.

- Я навіть хочу послухати, - гірко посміхнулася, закидаючи ногу на ногу, а потім махнула рукою, ніби передумала: - Хоча ні, не маю наміру витрачати час! Знаєш, Ітане, напевно, я б пробачила зраду, якби ти просто тягав цю дівчину в нашу постіль, але не намагався переоформити на неї все, що погано лежить. Я дійсно надто багато часу приділяла роботі, а не сім'ї.

- Багато?! - чоловік раптом підскочив, ніби його ґедзь вкусив, ледь не поваливши на підлогу Моллі, і почав розмахувати руками: - Та ти постійно в роботі! Я одружився з веселою дівчиною, яка любила потусити, а через п'ять років шлюбу ти перетворилася на вічно зайняту нудну жінку! Я не готовий таке терпіти, я чоловік і маю потреби…

- Потреби витрачати мої гроші на своїх коханок? - зігнула брову, спостерігаючи за істерикою чоловіка.

- Я в котика одна! - ревниво пискнула Моллі, але ніхто не звернув на неї уваги. Я дивилася на чоловіка і не розуміла, як я взагалі могла вийти за нього заміж. Мабуть, у двадцять чотири я ще була надто наївною, а в чомусь навіть дурною.

- Це компенсація за те, що мені довелося жити з таким нестерпним стервом, як ти! - з несподіваною злістю вигукнув чоловік. Думаю, в його уяві це мало виглядати вкрай лячно, але виявилося швидше смішно. Високий і досить гарний чоловік у гніві нагадував збентеженого тушканчика. Особливого колориту додавала зачіска, яку вранці укладали в одному з найдорожчих барбершопів міста, а тепер вона розтріпалася і стирчала у різні боки.

- Ти компенсував вдосталь, - сказала дивлячись йому прямо в очі. - Я подаю на розлучення.

- Тоді я відсуджу в тебе все! - бризкав слиною мій неблаговірний. - Твої рахунки записані на мене, і дім і…

- Успіху тобі, - продемонструвала я найпідступнішу зі своїх усмішок. Ітан такого виразу мого обличчя терпіти не міг, скривився і цього разу:

- Тобто так просто ти спустиш в унітаз все, що між нами було?!

- Так, - кивнула, не уточнюючи хто саме, що й куди спустив. У цей момент до кабінету повернувся Стефан, поставив переді мною філіжанку з ароматним напоєм, а сам зайняв крісло.

- Ось так?! - все ще не вірив Ітан. Моллі просто переводила погляд з нього на мене і кліпала. - Ти пошкодуєш, Олівіє! Ти без мене не зможеш! Ти ще приповзеш до мене.

- Іди вже, Ітане, - спокійно попросила я, не в змозі більше витримувати його істерику. У думках жевріла надія, що це востаннє, коли я вислуховую його крики.

- Нестерпне стерво! - виплюнув чоловік, потім схопив за руку коханку і смикнув за собою: - Ходімо, Моллі.

Я прослідкувала поглядом за обтягнутою короткою спідницею бездоганною дупкою брюнетки й обернулася до нотаріуса:

- Я твоя боржниця, Стефане.

- Розрахуєшся якось, - сумно посміхнувся він і відсалютував мені чашкою з кавою.

Повертатися додому я не наважилася. Ітан цілий вечір обривав мені телефон, писав у всі месенджери, але отримував лише одну суху відповідь: «збирай речі та з'їжджай». Завтра у мене важкий день в офісі, а тому я не збиралася витрачати час, відведений для спокійного сну на суперечки з чоловіком.

Витрачених на Ітана сім років життя, п'ять із яких ми були одружені, мені навіть не було шкода. Трохи прикро, але не більше. У той момент, коли я увійшла до кабінету Стефана і побачила красуню Моллі, яка сиділа на колінах мого чоловіка, раптом усвідомила, що навіть не ревную. Ітан враз здався мені дурним канюкою, а не тим впевненим і перспективним чоловіком, в якого я закохалася. Зрозуміла, що наш шлюб уже давно був фікцією, яка просто заспокоювала мене, і створювала відчуття ніби я досягла успіху не лише в кар'єрі, а й в особистому житті. Виявилося, що всидіти на двох стільцях надто складно… напевно, у нашому світі так заведено – тільки чоловік може бути успішним у всьому: і вдома, і в офісі, і з друзями. А жінці доводиться вибирати, чи домогосподарка, чи кар'єристка, чи… ну, які там образливі слова люблять використовувати чоловіки?

Залишила темно-синій електрокар на парковці житлового комплексу та попрямувала до входу. Цокіт підборів наповнив нічну тишу безлюдного місця. Маленька стрілка на механічному годиннику наближалася до позначки «дванадцять».